Пісідія розташована в центральній та південній частині Малої Азії, на гірському вапняковому масиві Тавр. Пісідія потрапила у 25 році до н. е. під пряме управління римлян як частина провінції Галатії разом із Памфілією, Лікаонією та частиною Кілікії. Підпорядкування Пісідії провінції Галатії зберігалося до імператора Веспасіана (72 рік н. е.).
Існування Священної митрополії Пісідії походить від апостольських часів. Пісідію християнізував святий апостол Павло, який під час своєї першої апостольської подорожі, прийшовши з Пафа на Кіпрі зі своїм супутником святим апостолом Варнавою, висадився в Атталії (Анталії), проповідував у Перзі і продовжив шлях до Антіохії Пісидійської. Після повернення він відплив з того самого порту Атталії (Діяння 13–14). Проповідь святого Павла в юдейській синагозі Антіохії Писідійської викликала великий резонанс серед містян, але конфлікт з євреями, що привело до вигнання двох християнських місіонерів з міста. Пізніше вони повернулися і призначили пресвітерів християнської громади. Святий Павло також відвідав цей регіон під час своєї другої та третьої подорожі. Про «гоніння і страждання» Павла в Антіохії йдеться у другому посланні до Тимотея 3,11. У своєму Посланні до Галатів святий апостол Павло звертається також до християн Пісидії, яких називали «Галатами».
Кафедрою священної митрополії Пісідії була Антіохія Пісідійська, місто на перетині Середземномор’я, Егейського моря і Центральної Анатолії, яке раніше знаходилося на кордоні Пісідії та Фригії. Це місце знаходиться приблизно за 1 км на північний схід від Ялвача, сучасного міста провінції Іспарта. Серед руїн стародавньої Антіохії, під зруйнованою візантійською церквою, яка, як стверджується, побудована на місці синагогальної проповіді Павла, археологи виявили будівлю першого століття, яка, можливо, була цією синагогою. Будучи столицею римської провінції Пісідії, Антіохія була митрополією. Багато єпископів Пісідійської митрополії брали участь у Вселенських соборах.
Нашестя арабів з моря і суші послабили імперію і міста були пошкоджені цими навалами, і їх стали покидати. Найжорстокішу атаку на Антіохію було здійснено в 713 році. Антіохія так і не оговталася, і сторіччя слави зникли. Після Антіохії відвідали хрестоносці, а в ХІ ст. і турки-сельджуки, які захопили цю територію. 11 вересня 1176 року армії Візантійської імперії та Сельджукського султанату зустрілися у Міріокефалеона (тисячі голів). Його точне місцезнаходження невідоме, але поширена думка, що воно знаходилося десь недалеко від Ялвача. Турки оселилися у долині, а не на акрополі. Вони не змінили назв більшості захоплених міст, але назва Антіохії була забута, і оскільки в цьому регіоні не залишилося християн, вони назвали його «Ялвач», що означає «Пророк», можливо, відсилання до Святого Павла.
Після занепаду міста Антіохії Пісідійської єпископська катедра була перенесена в Спарту (Іспарту), яка раніше була єпархією, що входила в митрополію Антиохії Пісідійської, яка з XIV ст. стала просто називатися «Митрополією Пісідійською».
Сіде, розташований на узбережжі Памфілії, стародавньої провінції південного заходу Малої Азії, був заснований у VII cт. до нашої ери грецькими поселенцями. Будучи столицею римської провінції Першої Памфілії, Сіде став церковною митрополією. Найбільш раннім відомим єпископом був Епідавр, який головував на Анкірському Соборі в 314 році. Notitiae Episcopatuum продовжували згадувати Сіде як митрополію Памфілії до ХІІІ ст. Багато її єпископів брали участь у Вселенських соборах.
Перге було засновано близько 1050–1000 рр. до н.е., в 16 км вглиб країни, щоб уникнути піратських набігів, на обох берегах річки Аксу (Кестрос) в регіоні Тавр. У ранньому християнстві Перга згадується як важливий престол християнства. Так залишалося до VI ст. Зіткнувшись з арабськими вторгненнями в VII ст., місто поступово спорожніло і було покинуто. Notitiae episcopatuum згадують місто як митрополію Другої Памфілії до ХІІІ ст. Багато її єпископів також брали участь у Вселенських соборах. Преподобна Матрона Пергійська була святою жінкою VI ст., відомою тим, що тимчасово переодягалася у чоловічий одяг, щоб уникнути жорстокого поводження свого чоловіка. Вона прославилася своїм чудовим даром зцілення. Вона заснувала знаменитий жіночий монастир у Константинополі та померла у віці 100 років.
Атталія (Анталія) була заснована 158 р. до н.е. царем Пергама Атталем II, від якого і отримала свою назву. Це прибережне місто на південному узбережжі Малої Азії, яке з давніх-давен і досі продовжує залишатися одним з найважливіших портів регіону. Християнська візантійська базиліка, відома сьогодні як мечеть Кесік-Мінаре, є християнською церквою V ст., присвяченою Панагії (Богородиці), прикрашеною тонким різьбленням з мармуру. Атталія була великим містом Візантійської імперії. Місто та околиці були завойовані турками-сельджуками на початку ХІІІ ст.
Після ХІV ст. митрополії Сіде та Перге-Атталії в Памфілії були приєднані до митрополії Пісідії. З того часу митрополит Пісідійський носить титул екзарха Сіде та Анталії. З 1661 року, Анталія також стала використовуватися як друга кафедра Писидійської митрополії. Справді, митрополиту було прийнято влітку мешкати в Спарті, а взимку в Анталії. У ХІХ ст. острів Кастелорізо (Греція) та міста Макрі (Фетхіє), Лівіссі (Каякей), Антифелос (Каш) та Міра (Демре) належали юрисдикції Пісідійської митрополії. Після обміну населенням 1924 року митрополія припинила своє існування, а титул митрополита Писидійського було почесно присвоєно єпископам Вселенського Патріархату. Пастирське та літургійне життя Митрополії було відновлено у 2008 році Сотиріосом Трамбасом (1929–2022), який добровільно склав із себе повноваження митрополита Корейського та був обраний Священним Синодом Вселенського Патріархату митрополитом Пісідійським.