26 лютого 2025 року, у третю річницю кровопролитного вторгнення Російської Федерації в Україну, у церкві Святого Алипія в Анталії на прохання Генерального консула України в Анталії пана Олександра Вороніна відбулася панахида. Панахиду очолив Високопреосвященніший митрополит Пісідійський Іов, якому послужило місцеве духовенство, яке молилося за упокій воїнів, що віддали своє життя на полі бою, а також усіх жертв, дітей та мирних жителів, які були безневинно вбиті.
У своєму зверненні на початку панахиди митрополит Іов процитував документ Вселенського Патріархату «За життя світу: На шляху до соціального етосу Православної Церкви»:
«Історично Православна Церква ніколи не наполягала на строго пацифістській відповіді на війну, насильство чи гноблення; вона також не забороняла вірянам служити в армії чи поліції. Прикладом цього є святі з числа воїнів, безліч яких були прославлені Церквою як мученики. І все-таки Православна Церква ніколи не розробляла жодної «теорії справедливої війни», що прагнула б заздалегідь, на основі певних абстрактних принципів, виправдати й морально схвалити застосування державою насильства в разі дотримання низки загальних критеріїв. Справді, вона ніколи не вважала війну «священною» чи «справедливою». Натомість, Церква просто визнала неминучу трагічну реальність того, що гріх іноді вимагає болісного вибору поміж потуранням насильству та застосуванням сили з метою покласти йому край, – навіть якщо Церква не перестає молитися за мир, і навіть коли знає, що силовий примус завжди є морально недосконалою відповіддю на будь-яку ситуацію. Це означає, що ніхто – навіть якщо він покликаний на військову службу – з морального погляду не повинен вважати своїм обов’язком участь у діях, які, на його переконання, суперечать правді та заповідям Євангелія. Християнська совість завжди має панувати над імперативами національних інтересів. Найперше, християнин має завжди пам’ятати, що ті дії, які вважаються терористичними актами, коли вони скоєні поодинокими особами або організованими угрупованнями, – наприклад, довільне вбивство невинних громадян заради просування політичної мети, – не стають морально прийнятними, якщо вони здійснюються офіційно визнаними державами або з використанням передових військових технологій. Справді, можна стверджувати, що однією з визначальних рис сучасної війни є ефективне поєднання стратегій ведення бойових дій і навмисного терору щодо цивільного населення.»
