У суботу, 7 березня 2026 року, за старим стилем, у церкві Святого Алипія в Анталії урочисто відзначалася пам’ять святого Леонтія Мироточивого Анталійського. Службу очолив місцевий архієрей, Високопреосвященніший митрополит Пісідійський Іов.
Службу на честь святого Леонтія Анталійського, ймовірно, було складено Серафимом Кікським, Атталіотом, митрополитом Анкірським, у XVIII столітті. В Анталії колись існувала церква, присвячена святому Леонтію, але її було зруйновано під час великої пожежі 1895 року. На його пам’ять була присвячена каплиця на першому поверсі Анталійського дівочого училища, де до обміну населення зберігалися святі мощі святого, що випромінюють миро. Крім того, в горах недалеко від озера Дойран (Doyran), за 15 км від Анталії, були виявлені руїни монастиря IX століття, занедбаного в XIII столітті, безсумнівно, того самого місця, де святий провів подвижницьке життя. Хай він захистить нас і заступиться за нас!
Житіє святого і богоносного отця нашого Леонтія Мироточивого, який провів подвижницьке життя на горі Контовакіон в районі Анталії
Наш отець Леонтій, родом з Афін, у IX столітті, у юному віці був відданий батьками на виховання діду, який побудував церкву, присвячену святому Архангелу Михаїлу. Там хлопчик проводив увесь свій час, навчаючи напам’ять священні книги та церковні богослужіння. Досягши двадцяти років, він був усиновлений місцевим правителем, який помітив його чесноти і наказав висвятити його на священика, незважаючи на його небажання. Незабаром після цього Леонтій раптово зрікся батьків, свого майна та багатообіцяючого майбутнього, яке було йому приготовлено, щоб понести Хрест. Він повністю присвятив себе відомому подвижнику Миколаю, який жив на околицях Афін. Після того, як він одягнувся у святий ангельський образ і рік вивчав правила чернечого життя, він попрощався зі своїм духовним отцем, щоб вирушити в паломництво до Святої Землі з одним із братів на ім’я Климент. Коли Микола благословляв його, він сказав йому: «Знай, сину мій, що Святий Дух обрав тебе бути пастирем міста Анталії».
Прибувши до Палестини, після паломництва святими місцями, двоє молодих ченців вирушили до монастиря святого Феодосія Кіновіарха і потрапили під опіку поважного подвижника Варнави, що досяг вершини чесноти. Одного разу, коли Леонтій разом з Варнавою вирушив на Оливну гору, він побачив, подібно до другого пророка Ісаї, Господа, що сидить на престолі слави Своєї, в оточенні миріад ангелів, які співали: «Врятуй, Господи, народ Твій і благослови спадщину Твою…» У Віфлеєму печерою, і в результаті цих видінь знайшов дар творити чудеса і виганяти бісів.
Вимушений покинути Палестину, пригноблену варварами, Леонтій вирушив у вигнання зі своїм духовним отцем і трьома іншими соратниками. Після довгої і важкої подорожі вони прибули до Анталії, жителі якої жили аморально, подібно до диких звірів, без страху Божого в серцях. Але з того дня, як святий чернець почав проповідувати покаяння, підкріплюючи свої слова вражаючими чудесами, жителі цього регіону почали змінювати свій спосіб життя, і всі, хто не був християнином, незабаром були хрещені святим.
Завершивши цю місіонерську роботу, святий Леонтій пішов на гору Контовакіон, яка була неподалік міста. З цього посушливого місця, схильного до суворості зими і палючого літнього сонця, він став магнітом для всіх, хто шукав Бога. Його учнів стало так багато, що він був змушений збудувати сім церков, безліч келій та великі гостинниці для паломників. Святий забезпечував своїх учнів усім необхідним для виживання і в усьому був їхнім учителем, радником та отцем. Згідно з пророцтвом Миколая, він став для всього краю живим образом Господа нашого Ісуса Христа. Однією лише молитвою він урятував місто Анталію від повені, відбив набіги загарбників, врятував кораблі, що потрапили в біду, і зцілив багатьох хворих. Він мирно спочив 22 лютого і після смерті продовжував поширювати божественну милість через святе миро, що виходить з його мощей, свідчивши тим самим, що він здобув вічну благодать Божу.
