МИЛІСТЮ БОЖОЮ

АРХИЄПИСКОП КОНСТАНТИНОПОЛЬСЬКИЙ, НОВОГО РИМУ І ВСЕЛЕНСЬКИЙ ПАТРІАРХ

УСІЙ ПОВНОТІ ЦЕРКВИ:

БЛАГОДАТЬ, МИР ТА МИЛІСТЬ ВІД ХРИСТА, ЩО ВОСКРЕС У СЛАВІ

Чесні браття Ієрархи та благословенні чада в Господі,

Прибувши в пості, молитві та благочесті до славного й урочистого дня Святої Пасхи, ми оспівуємо та прославляємо спасительне Воскресіння Господа і Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, яке знаменує славну перемогу життя над смертю, оновлює все творіння та відкриває людині шлях обожнення благодаттю. Церква Христова зберігає пасхальний досвід у літургійному житті, у подвигах святих і мучеників віри, в есхатологічному прагненні чернецтва, у проголошенні Євангелія «до краю землі», у богослов’ї та мистецтві хвали, у доброму свідченні вірних у світі, у культурі любови та солідарности, у непохитній впевнености, що зло не має останнього слова в історії.

Воскресіння Господнє переживається як дарована Христом свобода, яка надихає, живить і зміцнює творчі сили людини, добру боротьбу за «усе, що лиш правдиве, що чесне, що справедливе, що чисте, що любе, що шанобливе», нагадуючи всім нам, що шлях до Воскресіння нерозривно пов’язаний з Хрестом. Радість воскресіння вберегла нарід Божий від ототожнення з духом цього світу й тим самим захистила його від безплідної замкнутости та духовности, позбавленої динамізму та духу надії. Життя віруючих у Христі, розп’ятому й воскреслому за нас, людей, спростовує навіть сьогодні всі незнайомі наративи про християнську етику як «етику слабких», нібито представлену смиренням, прощенням, жертовною любов’ю, аскетизмом, Господнім словом: «Але Я кажу вам: не противтеся злому» та іншими принципами й позиціями, що належать до ядра нашої ідентичности. Немає нічого більш неправдивого, ніж такий підхід до етики християнства – «безкорисливої» жертовної любови, переплетеної з мужністю, відвагою та екзистенційною автентичністю. Пасха — це гімн цій свободі, вірі, «що чинна любов’ю», яка не є нашим власним здобутком, а благодаттю та даром згори й переживається у святих таїнствах Церкви та в «таїнстві» служіння ближньому. Дійсно, «любов до Бога жодним чином не терпить ненависти до людини».

Церква Христова — «сіль землі», «світло світу», місто, «що стоїть на горі», світильник, поставлений «на свічнику», – свідчить світові перед обличчям знаків часу про майбутню благодать і «надію, що в нас». Слово про Хрест і Воскресіння сьогодні звучить як Євангеліє миру, примирення та справедливости. Війна, ненависть і несправедливість протистоять фундаментальним християнським принципам, за втілення й утвердження яких щодня молиться та працює нарід Божий. У світлі Воскресіння ми молимося Господу за жертв воєнного насильства, за сиріт, за матерів, що оплакують дітей своїх, за всіх, хто носить у своєму тілі та душі наслідки людської жорстокости та болю. «Христос воскрес» — це заперечення та засудження насильства та страху, це заклик до мирного життя. Війна породжує страждання та смерть; Воскресіння перемагає смерть і дарує нетління.

Перед обличчям щоденних образів варварства війни Церква своїм голосом проголошує святість людської особистости — кожної конкретної людини на землі — та обов’язок абсолютної поваги до неї й закликає нас «пізнати нашу гідність, шанувати архетип, пізнати силу таїнства й того, за кого Христос помер». Воскресіння Господнє — це повернення людини до її предвічного покликання. Як «початок іншого вічного життя», воно зцілює відчужені стосунки та встановлює мир, «що перевершує всяке розуміння», який охоплює всесвітнє примирення та умиротворення.

Божим провидінням Святий і Великий Собор Православної Церкви, десяту річницю скликання якого ми вшановуємо цього року, підкреслив обов’язок Церкви «схвалювати все те, що по-справжньому служить миру (Рим. 14:19) і відкриває шлях до справедливости, братерства, справжньої свободи і взаємної любови між усіма дітьми єдиного Небесного Отця, як і між усіма народами, що складають єдину людську сім’ю».

Свята Пасха — це вся наша духовна культура, ядро нашого благочестя. Воскресіння Господнє — це також наше власне Воскресіння в цьому віці, прообраз і передчуття «спільного воскресіння людства» та оновлення всього творіння. Осяяні сяйвом обличчя Воскреслого Христа та прославляючи в псалмах, гімнах і духовних піснях пресвяте ім’я Його, Князя Миру, Того, Хто з нами «завжди до кінця віку», бажаємо вам «щасливого Воскресіння», сповненого божественних дарів протягом усього Пасхального періоду та всіх днів вашого життя, вигукуючи всесвітнє проголошення радости: «Христос воскрес! Воістину воскрес Господь!».

Фанар, Свята Пасха 2026 року

+ Варфоломій Константинопольський,

палкий молитвенник

перед Воскреслим Христом за всіх вас

The post Патріарше Послання на Святу Пасху appeared first on Pisidia.

Улюблені отці, брати і сестри у Христі,

«Це день, що його створив Господь; радіймо та веселімося в ньому!» (Пс. 117:24). «У день воскресіння просвітімося, люди! Пасха, Пасха Господня, бо Христос Бог перевів нас від смерти до життя, і від землі до неба, співаючи тріумфальну пісню» (Пасхальний канон, пісня 1). Дійсно, день Пасхи щороку наповнює наші серця радістю й веселістю. Але це торжество не просто випливає зі святкування якогось міфу чи минулої події, бо день воскресіння для нас є теперішньою подією, яка переносить нас у майбутнє, у блаженство вічного Царства Божого.

Воскресіння Христове описане в чотирьох Євангеліях очевидцями, апостолами, які, крім того, простежували земний шлях нашого Господа Ісуса Христа у своїх творах у світлі свого життєвого досвіду після світлого Господнього воскресіння. Таким чином, усі історичні події життя нашого Господа інтерпретовані та представлені у світлі зустрічі з воскреслим Христом – зустрічі, яка засвідчує автентичність апостольської проповіді.

Святий Павло, апостол язиків і засновник Пісідійської Церкви, також удостоївся зустріти воскреслого Христа на шляху до Дамаска (Дії 9:4). Як він пише: «Якщо Христос не воскрес, то марна віра ваша» (1 Кор. 15:17). Тому воскресіння Христа — це не просто історична подія минулого, а подія, яка стосується нашого майбутнього та кінцевої мети Божого творіння. Дійсно, святий Павло стверджує: «Якщо немає воскресіння мертвих, то й Христос не воскрес» (1 Кор. 15:13). За його словами, воскреслий Христос є главою вселенського воскресіння та підкорює всі сили зла під Свої ноги, назавжди скасовуючи смерть (1 Кор. 15:23-26, 52-57). З цієї причини наша традиційна візантійська іконографія зображує Воскресіння Христа як Його зішестя в ад і звільнення Адама і Єви, що уособлюють усе людство, від пут смерти.

І кожен з нас через своє хрещення став свідком і учасником воскресіння Христового, як пише святий Павло: «Хіба ви не знаєте, що всі ми, хто охрестився в Христа Ісуса, у смерть Його охрестилися? Тому ми й поховані з Ним хрещенням у смерть, щоб, як Христос воскрес із мертвих славою Отця, так і ми могли ходити в обновленні життя» (Рим. 6:3-4). І це оновлення, яке відбувається в нас через святе таїнство хрещення, через нашу особисту участь у Пасхальній Тайні, має змінити наш спосіб життя, як закликає нас Апостол язиків: «Отже, коли ви воскресли з Христом, шукайте горнього… бо ви померли, і життя ваше сховане з Христом у Бозі… Умертвіть же все земне, що в вас: розпусту, нечистоту, пристрасті, злу пожадливість, зажерливість… відкиньте все таке: гнів, лютість, злобу, наклеп, зле слово з уст ваших» (Кол. 3:1-9).

Дійсно, воскресіння Господа вводить віруючого у вічне Царство Боже, яке є кінцевою метою нашого життя, і дозволяє нам розділити з ним трапезу Його Царства прямо зараз через святе таїнство Євхаристії. Примітно, що протягом сорока днів після свого Воскресіння воскреслий Христос з’являвся і їв зі своїми учнями, ламаючи хліб (Лк. 24:13-35; Ів. 21:1-14). Так само, Діяння Апостолів підкреслюють, що рання Церква ламала хліб, тобто здійснювала святе таїнство Євхаристії, «з радістю» (Дії 2:46), саме тому, що Воскресіння явило перемогу Бога над Його ворогами, тим самим сповіщаючи про прихід Царства Божого в історію людства.

Тому, дорогі брати і сестри, всі ми, охрещені, повинні мати в серцях ті самі почуття, що й святі апостоли Лука та Клеопа, які йшли з воскреслим Христом дорогою до Еммауса: «Хіба ж не палали наші серця в нас, коли Він розмовляв з нами в дорозі, коли пояснював нам Писання?» (Лк. 24:32). Нехай і наші серця палають радістю від присутности воскреслого Христа в нашому житті! «Прийдіть, щоб ми розділили новий плід виноградний, у божественній радости та в Царстві Христовому в славний день Воскресіння, оспівуючи Його як Бога на всі віки» (Пасхальний канон, пісня 8). Христос воскрес!

Анталія, Пасха 2026 року

+ Іов, митрополит Пісідійський

The post Пасхальне Послання Високопреосвященнішого митрополита Пісідійського Іова, Іпертима та екзарха Сіде й Анталії appeared first on Pisidia.

Його доповідь під назвою «Акафіст у літургійній традиції інших православних та християнських традицій» представив особливий науковий аналіз Акафіста латиною та в слов’янській традиції. Конференція завершилася з великим успіхом під благословенням Його Всесвятості Вселенського Патріарха Варфоломія.

The post Митрополит Пісідійський на конференції, присвяченій 1400-річчю Акафіста appeared first on Pisidia.

+ ВАРФОЛОМІЙ

МИЛІСТЮ БОЖОЮ АРХИЄПИСКОП

КОНСТАНТИНОПОЛЬСЬКИЙ – НОВОГО РИМА

І ВСЕЛЕНСЬКИЙ ПАТРІАРХ

УСІЙ ПОВНОТІ ЦЕРКВИ

БЛАГОДАТЬ І МИР ВІД БОГА

***

«Возбранній Воєводі, Твоє Місто, за те, що Ти визволила його від лих, гімни перемоги і подяки приписує Тобі, Богородице!»

Цього року виповнюється тисяча чотириста років відтоді, як кондак на честь Пресвятої Богородиці, відомий сьогодні в усьому світі як «Акафист», оспівується в церкві, коли всі вірні встають. Це хвалебний і похвальний вірш, що історично й богословськи, з неповторним багатством краси, вказує на Втілену Божественну Ікономію та на унікальний внесок Пречистої Божої Матері.

Вірні, що моляться цим кондаком, побожно витають Пресвяту Богородицю послідовними повтореннями першого звернення Архангела Гавриїла до Благодатної, благовісника благодати й радости: слова «Радуйся», через яке відкривається «вічна таємниця» і формується «нашого спасіння главизна». У цьому гімні повторення «Радуйся» сто сорок чотири рази Преблагословенній Діві явно має таємне значення. Воно відноситься до ста сорока чотирьох тисяч чистих святих Одкровення, тих, хто співають «нову пісню» перед Престолом Бога і «йдуть услід за Агнцем, куди б Він не пішов». Народ Божий, очищений за етосом і доктриною, відданий до кінця Воплоченому Слову Божому і нерозривно з Ним з’єднаний, славить спасительну Божественну Ікономію й водночас витає Преславну піснями хвали – Матір Господа і Матір Церкви, а також її могутній покров над благочестивою її паствою!

Вступ кондака, його преамбула (проімій), спочатку мав вигляд «Повеління таємно прийнявши розумно…», що стосується виключно Благовіщення Богородиці, бо очевидно, що весь гімн належить до цього великого свята, для якого і донині все послідування «Вітань» (Херетизмів) є прекрасним вінцем передсвяття і посвяття. З часом було встановлено новий вступний гімн «Возбранній Воєводі», щоб висловити вдячну подяку народу Тій, «Ким звершуються перемоги» і «Ким переможено ворогів».

Порятунок Міста і всієї імперії від страшної ворожої навали аварів і персів, під час відсутности імператора Іраклія та його війська, які тривалий час боролися за повернення Чесного Хреста Христового, справедливо приписувався могутньому захистові й допомозі Пресвятої Богородиці, Якій засновник – Рівноапостольний Імператор Костянтин Великий – благоговійно присвятив Новий Рим. Богородиця, прийнявши від серця невпинну й болісну молитву духовенства і народу, не лише зміцнила дух нечисленних захисників, а й учинила велике чудо: повне знищення флоту, що облягав, бурхливими вітрами, після чого вороги безладно втекли, і так Місто було врятоване. Тому гідно, «звільнившись від бід», Місто Богородиці присвятило пісні перемоги Пресвятій Діві, яку відтоді називало своєю «Возбранною Воєводою», і як до такої знову й знову зверталося протягом усієї історії християнського роду, що коливався, отримуючи щоразу насолоду її любови та її могутнього покрову.

Історична Влахернська церква, де за давньою традицією відбувалося щотижневе бдіння на честь Матері Божої, часто й за імператорської присутности, в ніч на 7 серпня 626 року, прийняла натовпи врятованих богобоязливих людей, які у великому хвилюванні та зі сльозами вдячности «віддавали Їй поклоніння» і співали кондак з новим проімієм – як належну подяку й вдячну хвалу Богу і Тій, Хто згідно зі словами святого Андрія Критського, «посідає друге місце після Тройці» – Визволительці і Покрову Міста і всієї держави.

Відтоді «Акафист», цей блискучий шедевр церковної поезії, незрівнянна пам’ятка грецької мови та найвитонченіший витвір мистецтва богонатхненного богослов’я, став найпопулярнішим гімном нашого літургійного життя, найсолодшим натхненням християн. Його перекладено багатьма мовами. Архиєреї та священники співають його з покаянням. Ченці читають його щодня, а вірні – багато разів протягом року. Богослови аналізують його високі доктринальні злети. Філологи та письменники занурюються у прекрасні глибини його виразної елегантности та поетичної величі. Його яскраві ліричні вислови надихають поетів і художників. Іконописці зображують чудові сцени з його багатого змісту. Майстри церковної музики зодягають його у складні духовні твори. Але «Акафист» завжди залишається насамперед богоугодною молитвою Церкви — голосом побожного християнського серця! Водночас славослов’я і подяка, і молитва, і благання до Того, Хто «заради нас людей і заради нашого спасіння зійшов із небес, і втілився від Духа Святого і Марії Діви, і став людиною»; і водночас звернення до Тої, Яка має материнську відвагу перед Богом і Яка різноманітно й повсякчас рясно уділяє Свою могутню допомогу й захист благочестивому родові православних.

Акафист закликає кожного віруючого до пильности, залишатися чесним і слухняним, у смиренні та молитві, перед великими викликами нашого віку, у ці тяжкі дні численних потрясінь і воєн, через які проходить людство. Молімося ревно, щоб Мати «Миру Божого», спонукана молитовним проголошенням Свого «Акафиста» всіма вірними у покаянні та благоговінні, могла знову діяти як «Возбранна Воєвода» усіх скривджених і тих, хто в небезпеці, і як могутня Покровителька дітей Церкви в усьому світі, даруючи людському родові правдивий мир свого Сина – той мир, «що перевершує всякий розум».

У році спасіння 2026, місяця березня, в 27-ий день

Індикт III

+ Константинопольський Варфоломій, молитвенник у Христі

+ Халкидонський Еммануїл, молитвенник у Христі

+ Карпатський і Касоський Амвросій, молитвенник у Христі

+ Мілетський Апостол, молитвенник у Христі

+ Пріконнесський Йосиф, молитвенник у Христі

+ Філадельфійський Мелітон, молитвенник у Христі

+ Колонійський Афанасій, молитвенник у Христі

+ Іконійський Феолепт, молитвенник у Христі

+ Буенос-Айреський Йосиф, молитвенник у Христі

+ Шведський і всієї Скандинавії Клеопа, молитвенник у Христі

+ Імвросський і Тенедоський Кирило, молитвенник у Христі

+ Денверський Костянтин, молитвенник у Христі

+ Анкірський Григорій, молитвенник у Христі

The post Патріарше і Синодальне Окружне Послання з нагоди святкування 1400-річчя урочистого співу Акафисту стоячи за визволення Царгорода від облоги аварів і персів appeared first on Pisidia.

Службу на честь святого Леонтія Анталійського, ймовірно, було складено Серафимом Кікським, Атталіотом, митрополитом Анкірським, у XVIII столітті. В Анталії колись існувала церква, присвячена святому Леонтію, але її було зруйновано під час великої пожежі 1895 року. На його пам’ять була присвячена каплиця на першому поверсі Анталійського дівочого училища, де до обміну населення зберігалися святі мощі святого, що випромінюють миро. Крім того, в горах недалеко від озера Дойран (Doyran), за 15 км від Анталії, були виявлені руїни монастиря IX століття, занедбаного в XIII столітті, безсумнівно, того самого місця, де святий провів подвижницьке життя. Хай він захистить нас і заступиться за нас!

Житіє святого і богоносного отця нашого Леонтія Мироточивого, який провів подвижницьке життя на горі Контовакіон в районі Анталії

Наш отець Леонтій, родом з Афін, у IX столітті, у юному віці був відданий батьками на виховання діду, який побудував церкву, присвячену святому Архангелу Михаїлу. Там хлопчик проводив увесь свій час, навчаючи напам’ять священні книги та церковні богослужіння. Досягши двадцяти років, він був усиновлений місцевим правителем, який помітив його чесноти і наказав висвятити його на священика, незважаючи на його небажання. Незабаром після цього Леонтій раптово зрікся батьків, свого майна та багатообіцяючого майбутнього, яке було йому приготовлено, щоб понести Хрест. Він повністю присвятив себе відомому подвижнику Миколаю, який жив на околицях Афін. Після того, як він одягнувся у святий ангельський образ і рік вивчав правила чернечого життя, він попрощався зі своїм духовним отцем, щоб вирушити в паломництво до Святої Землі з одним із братів на ім’я Климент. Коли Микола благословляв його, він сказав йому: «Знай, сину мій, що Святий Дух обрав тебе бути пастирем міста Анталії».

Прибувши до Палестини, після паломництва святими місцями, двоє молодих ченців вирушили до монастиря святого Феодосія Кіновіарха і потрапили під опіку поважного подвижника Варнави, що досяг вершини чесноти. Одного разу, коли Леонтій разом з Варнавою вирушив на Оливну гору, він побачив, подібно до другого пророка Ісаї, Господа, що сидить на престолі слави Своєї, в оточенні миріад ангелів, які співали: «Врятуй, Господи, народ Твій і благослови спадщину Твою…» У Віфлеєму печерою, і в результаті цих видінь знайшов дар творити чудеса і виганяти бісів.

Вимушений покинути Палестину, пригноблену варварами, Леонтій вирушив у вигнання зі своїм духовним отцем і трьома іншими соратниками. Після довгої і важкої подорожі вони прибули до Анталії, жителі якої жили аморально, подібно до диких звірів, без страху Божого в серцях. Але з того дня, як святий чернець почав проповідувати покаяння, підкріплюючи свої слова вражаючими чудесами, жителі цього регіону почали змінювати свій спосіб життя, і всі, хто не був християнином, незабаром були хрещені святим.

Завершивши цю місіонерську роботу, святий Леонтій пішов на гору Контовакіон, яка була неподалік міста. З цього посушливого місця, схильного до суворості зими і палючого літнього сонця, він став магнітом для всіх, хто шукав Бога. Його учнів стало так багато, що він був змушений збудувати сім церков, безліч келій та великі гостинниці для паломників. Святий забезпечував своїх учнів усім необхідним для виживання і в усьому був їхнім учителем, радником та отцем. Згідно з пророцтвом Миколая, він став для всього краю живим образом Господа нашого Ісуса Христа. Однією лише молитвою він урятував місто Анталію від повені, відбив набіги загарбників, врятував кораблі, що потрапили в біду, і зцілив багатьох хворих. Він мирно спочив 22 лютого і після смерті продовжував поширювати божественну милість через святе миро, що виходить з його мощей, свідчивши тим самим, що він здобув вічну благодать Божу.

The post Анталія вшановує пам’ять свого святого покровителя appeared first on Pisidia.

Милістю Божою

Архиєпископ Константинопольський — Нового Риму

і Вселенський Патріарх

Усій Повноті Церкви,

Нехай буде благодать і мир

Від Господа і Спаса нашого Ісуса Христа,

А від нас молитва, благословіння і прощення

* * *

Всечесніші браття Ієрархи та благословенні чада у Господі,

Сповнені священного благоговіння, ми знову, з Божої волі, вступаємо у Святий і Великий Піст, у стадію аскетичних подвигів, час посту та покаяння, смирення та молитви, духовного пробудження та братерства, з очима наших сердець, зверненими до животворного Хреста Господнього, що веде всіх нас до Святої Пасхи, що відкриває людському роду двері Раю.

Благословенний період, що розпочинається, є для нас можливістю по-новому усвідомити істину аскетизму за Христом та його нерозривний зв’язок з євхаристійним здійсненням Церкви, яка в усіх своїх проявах та вимірах освітлена світлом і радістю Воскресіння. Дух аскетизму жодним чином не є стороннім елементом у християнстві, а також не є результатом впливу позацерковних дуалістичних ідеологій. Аскетизм – це інше слово для характеристики християнського існування, що пов’язує його з абсолютною довірою до Божественного провидіння, з невичерпною духовною радістю життя, присвяченого Христу, з самоперевершенням і самопожертвою, з філантропічною любов’ю, з повагою до всього творіння.

Аскетизм — це не питання довільного вибору та суб’єктивних особливостей, а підпорядкування правилу та «вселенському досвіду» Церкви. Це, як було сказано, «церковна», а не «індивідуальна» подія. Життя в Церкві неподільне. Покаяння, молитва, смирення, прощення, піст, справи милосердя – взаємопов’язані та переплетені. У православній традиції аскетизм не існує як самоціль, що завжди призводить до переоцінки індивідуальних зусиль та підживлює тенденції до самовиправдання. Великий Піст — це відповідний час для переживання Церкви як місця та способу виявлення дарів Божої Благодати в Церкві, завжди як передсмак радости Воскресіння Господнього, як наріжного каменя нашої віри та маяка горизонту «нашої надії». За божественним натхненням Церква вшановує в Сиропусну суботу священну пам’ять святих чоловіків і жінок, які просіяли в подвижництві, які є помічниками та супутниками вірних у шляху подвижництва. На етапі духовних змагань ми маємо благодать Триєдиного Бога з нами, захист Пресвятої Богородиці та Матері всіх нас, та заступництво святих і мучеників віри.

Здоровий християнський аскетизм – це участь усієї людини, як духовної, розумової та тілесної єдности, в житті у Христі, без знецінення матерії та тіла, та без маніхейського зменшення духовности. Як написано, християнський аскетизм – це, зрештою, «боротьба не проти тіла, а за тіло», за словами Геронтика: «Нас не вчили бути вбивцями тіла, а вбивцями пристрастей».

На жаль і попри це, християнський аскетизм характеризувався сучасними інтелектуалами як заперечення радости життя та обмеження людської творчости. Ніщо не може бути далі від істини! Аскетизм, як звільнення від володіння та прив’язаности до володіння речами, і, перш за все, як звільнення від его, від «пошуку свого», від «володіння нашим буттям», є джерелом і вираженням справжньої свободи. Що є більш правдивим, ніж звільнення від пут «індивідуальних прав», відкритість і любов до ближнього, внутрішнє «добре перетворення» та непохитність у виконанні Божих заповідей? Що є більш творчим за піст, коли він є цілісним життєвим ставленням і виражає аскетичний та євхаристійний дух Церкви, коли це «спільна боротьба», а не індивідуальне змагання? Що є більш екзистенційно шокуючим за покаяння, внутрішнє навернення, як життєво важливий напрямок до істини, відкриття сили Божественної Благодати, глибини життя у Христі та надії на вічне життя? Вражає, що коли ранньохристиянський характер Святого та Великого Посту як періоду підготовки до Святого Хрещення в Божественній Літургії в день Воскресіння був замінений «етикою покаяння», переживання його як «другого хрещення» залишилося. З цієї причини період посту та покаяння не є сумним. Гимнологія говорить нам про «весну посту», а богослов’я називає Великий Піст «духовною весною» та «періодом радости та світла». Все це набуває особливої актуальности та цінности з огляду на сучасну антропологічну плутанину та нові відчуження культурного походження.

З цими почуттями та думками, нагадуючи всім чадам Святої Великої Христової Церкви по всьому Господньому володінню, що в день Акафістної суботи, завершаться святкування 1400-ліття з 626 року, коли, на знак подяки Богородиці за порятунок міста Константинополя від небезпечної облоги, у Святій Влахернській церкві «стоячи» був виконаний Акафіст, бажаємо всім вам благополучного етапу посту, в аскезі та терпінні, у подяці та хвалі. Нехай ми, говорячи правду в любові та освячуючись у Господі, йдемо шляхом до сповненої радости Його світлого Воскресіння.

Святий і Великий Піст 2026 року

+ Варфоломій Константинопольський,

Палкий молитвенник перед Богом за всіх вас

The post ОГЛАСИТЕЛЬНЕ СЛОВО ПЕРЕД ПОЧАТКОМ СВЯТОГО І ВЕЛИКОГО ПОСТУ appeared first on Pisidia.

Митрополита тепло зустрінули згідно з чернечим уставом ігуменом Священного монастиря архімандритом Алексієм та його братами. Там митрополит Іов звершив заупокійну літію за примерпам’ятного митрополита Пісідійського Єзекіїла, на його могилі.Наступного дня Його Високопреосвященство відвідав Святий Великий монастир Ватопед, де він отримав теплий прийом від ігумена старця Єфрема та братії. Старець Єфрем, під час трапези перед братію та сотню паломників з усього світу згадав блаженної пам’яті митрополита Пісідійського Сотирія Трампаса, за його запопадливість і відданість місіонерській праці, яка продовжується у Священній Пісідійській митрополії.

На третій день митрополит Іов відвідав Священний монастир Симона Петра, де його зустріли братія Священного монастиря та ігумен монастиря, архімандрит Єлисей. Там Його Високопреосвященство очолив Божественну Літургію віддання свята Стрітення Господнього. На цьому завершилася його триденна проща.

The post Митрополит Пісідійский на Святій Горі appeared first on Pisidia.

Високопреосвященнішого митрополита Пісідійського Іова,

Іпертима та екзарха Сіде та Анталії,

Всечесному духовенству і благочестивим вірним Священної Пісідійської Митрополії.

Улюблені отці, брати і сестри у Христі,

Господь знову сподобив нас святкування історичної події, яка назавжди змінила не тільки хід людської історії, а й світ: Різдва в плоті Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, Сина та Слова Божого. Події, яку святий апостол і євангелист Іван Богослов чудово резюмує в одному реченні: «І Слово плоттю стало, і оселилося серед нас» (Ів. 1:14).

Подія, яку багатьом важко збагнути, оскільки вона не піддається розумінню. Як же, власне, Трансцендентне може стати іманентним; як Вічне може стати смертним; як Творець може стати творінням? І все-таки, цілком справедливо, Церква співає цього дня: «Діва сьогодні народжує Вищого сутности і земля приносить печеру Неприступному; ангели славлять із пастухами, волхви ж мандрують із зіркою; бо заради нас народився юний Отрок, Превічний Бог.» (Кондак свята)

Справді, з давніх-давен людство, свідомо чи несвідомо, шукало в релігії чи філософії джерело тієї крихітної іскри в собі: джерело Божественного образу і подоби, яким воно було створено (Бут. 1:26). На жаль, обмеження природи не дозволяли йому подолати їх та зустрітися з Богом-Творцем. Більше того, будучи створеним, людство не могло вийти за межі творіння.

Саме тому назустріч людству приходить Сам Бог, Який стає людиною через Діву Марію та Святого Духа і перебуває серед нас. «Таємницю бачу надзвичайну і дивну: печера – небо, престол Херувимський – Діва, ясла – вмістилище, де ліг немісцевий Христос Бог, Якого ми в піснях величаємо» (Ірмос, пісня 9). Ця велика «таємниця прихована від віків і поколінь, нині ж явлена святим Його» (Кол. 1:26) дарує людству не тільки можливість пізнати Бога, але й можливість брати участь у Божественному житті, і таким чином набути повноти життя: успадкувати вічне життя. Як пише святий Іван Богослов: «Тим, які прийняли Його, дав їм владу дітьми Божими стати, тим, що вірують в ім’я Його» (Ів. 1:12).

Таким чином, ми, безумовно, святкуємо подію з минулого, але подію, яка вже вводить нас у майбутнє, у прийдешньому Царстві Божому. Справді, очікуване в майбутньому Боже Царство приходить до нас в особі Сина і Слова Божого, народженого сьогодні від Діви Марії у Вифлеємі. Завдяки цій космічній події християнство, безумовно, відрізняється від інших релігій і в певному сенсі перестає бути релігією, тому що жодна релігія ніколи не була свідком втілення Бога, і жодна не може претендувати на те, щоб забезпечити доступ до обоження людини.

Все це стало можливим завдяки народженню у плоти Господа нашого Ісуса Христа, а згодом через страждання і воскресіння у плоти Сина і Слова Божого, який започаткував новий етап в історії людства і дав людству можливість відтепер увійти до Царства Божого. Це відбувається через наше єднання з Христом під час хрещення та миропомазання, а також через причастя з Його Тілом і Кров’ю в таїнстві Євхаристії, яка підтримує наше життя у Христі.

Дорогі брати і сестри в Христі,

З цими думками я щиро вітаю вас з Різдвом Господа і Спаса нашого Ісуса Христа і закликаю вас не нехтувати цим великим даром, який нам дано: можливістю брати участь у Божественному житті. Давайте поспішимо черпати з цього джерела безсмертя! Давайте не знехтуємо даної нам можливости брати участь у богослужіннях і таїнствах Церкви і регулярно причащатимемось святих Таїн, поглиблюватимем наше пізнання Бога через вивчення Святого Письма і свідчитимемо про наше нове життя в Христі через нашу любов, наше співчуття і нашу солідарність з кожним з наших братів і сестер. Нехай благословить вінець нового року доброти Своєї (Пс. 64:12) Той, Хто заради нашого спасіння народився у Вифлеємі!

Анталія, Різдво 2025

+ Іов, митрополит Пісідійський

The post Різдвяне Послання Високопреосвященнішого митрополита Пісідійського Іова appeared first on Pisidia.

Милістю Божою Архиєпископ Константинопольський, Нового Риму і Вселенський Патріарх,

Усій повноті Церкви,

Благодать, милість і мир

Від Христа Спасителя народженого у Вифлеємі

Всечесні браття ієрархи і возлюблені чада в Господі,

Знову сподобившись досягти великого свята Різдва у плоті Сина і Слова Божого, ми прославляємо «невимовне і незбагненне зішестя» Спасителя роду людського і Викупителя всього творіння від тління, проголошуючи з ангелами: «Слава на висоті Богу, і на землі мир, в людях благовоління».

Христос був явлений як «Еммануїл», як «Бог з нами» і «для нас», як Бог поруч із кожним із нас і «ближчий до нас, ніж ми самі». Предвічне Слово Боже, яке є «єдиносущним з Отцем», як сформульовано у вченні Першого Вселенського Собору, 1700-річчя якого християнський світ належним чином відзначив цього року, «стає подібним до Свого власного творіння», втілившись від Святого Духа та Діви Марії, «щоб перетворити людей на богів».

Тропар Різдва проголошує, що Різдво Христове «осяяло світові світло розуму» та явило «трансцендентний і вселенський сенс» життя та історії, а саме – істину про те, що лише християнська віра може повністю задовольнити глибші прагнення розуму та спрагу серця, що «спасіння немає ні в кому іншому», окрім Христа. Відтоді «розум», який «роздимає», судиться словами Господа: «Ви пізнаєте правду, і правда вас визволить».

Надраціональна подія Втілення переживається та повторюється духовно в житті вірних, які люблять явлення Спасителя Христа. Як пише святий Максим Сповідник: «Слово Боже колись народилося у плоті, але завжди бажає народжуватися в дусі з любови до тих, хто цього бажає». У цьому сенсі свято Різдва Христового, божественного Втілення та обожнення людства благодаттю, не спрямовує нас до події минулого, а веде до «майбутнього міста», до небесного Царства Отця, і Сина, і Святого Духа.

У світі, де панує відлуння війни та шум зброї, лунає ангельський «мир у світі», і голос Господній благословляє «миротворців», тоді як Його Свята Церква молиться під час Божественної Літургії «за мир з висоти» та «за мир усього світу». Справжня віра в живого Бога зміцнює нашу боротьбу за мир і праведність, навіть коли ми стикаємося з людськими нездоланними перешкодами. Як натхненно стверджує Послання Святого і Великого Собору Православної Церкви, десяту річницю якого ми святкуватимемо наступного року: «олія релігійного досвіду повинна використовуватися для зцілення ран, а не для розпалювання вогню військових конфліктів».

Євангеліє миру особливо стосується нас, християн. Ми вважаємо неприпустимим залишатися байдужими до роздробленості християнського світу, особливо коли таке ставлення супроводжується фундаменталізмом та явним відкиданням міжхристиянського діалогу, який зрештою спрямований на подолання розділень та досягнення єдности. Обов’язок прагнути християнської єдности не підлягає обговоренню. Відповідальність за продовження зусиль піонерів екуменічного руху, разом з виправданням їхнього бачення та праці, лежить на молодому поколінні християн.

Ми належимо Христу, який є «нашим миром» і «звершенням радости» в нашому житті, «доброю волею», що випливає з переконання, що «істина прийшла» і «тінь минула», що любов сильніша за ненависть, а життя – сильніше за смерть, що зло не має останнього слова в житті світу, яким керує Христос, який «вчора, сьогодні і завтра – той самий». Ця віра повинна сяяти і виявлятися в тому, як ми шануємо Різдво та інші церковні свята. Радісне святкування вірних повинно свідчити про перетворюючу силу нашої віри в Христа. Це має бути час доброї волі та духовної насолоди, переживання тієї невимовної «великої радости», яка є «синонімом Євангелія».

Преосвященніші та Боголюбивіші браття та улюблені чада,

У 2026 році Свята Христова Велика Церква вшановуватиме завершення 1400-річчя від дня, коли 7 серпня 626 року під час Священної Всенощної служби в священному Влахернському храмі Пресвятої Богородиці було виконано Акафіст як вираз вдячности Пресвятій Богородиці за захист міста Константинополя від нападу ворожих сил. З нагоди цієї історичної події Щорічник Вселенського Патріархату за 2026 рік буде присвячено вшануванню цієї важливої для нашої традиції та ідентичности події, яка нерозривно та глибоко пов’язана з шаною, що належить нашій присноблаженній і пренепорочній Божій Матері, захисниці та покровительці нашого роду.

У цьому дусі, схиляючись перед Марією, яка тримає на руках Немовля Ісуса, і поклоняючись Божественному Слову, яке прийняло наш образ, бажаємо всім вам благословенних свят та плідного в добрих справах та сповненого божественних дарів нового року благости Господа, Якому належить усяка слава, честь і поклоніння нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Різдво, 2025

† Варфоломій Константинопольський,

палкий молитовник перед Богом за всіх вас

The post Патріарше послання на Різдво Христове appeared first on Pisidia.

Сієдра була заснована в IX столітті до Христа і занедбана у XIII столітті н.е. Християнство дуже рано поширилося у Памфілії завдяки проповідям святих апостолів Павла та Варнави, і Сієдра стала єпископською кафедрою. Єпископ Сієдри Нестор брав участь у першому вселенському соборі в Нікеї (325 р.).

Після цього собору місто сильно постраждав від єресі пневматомахів (духоборців), також відомих як македоніанці, які заперечували божественність Святого Духа. Можливо, єпископ Сієдри та митрополит Сіде в Памфілії співчували пневматомахам, і можливо, з цієї причини Матідій, Тарсін, Неон та Нумеріан – пресвітери Церкви у Сієдрі; а також Паладій – монах, що жив у тому ж місті, вирішили написати святому Єпифанію Кіпрському – єпископу довколишнього острова, що знаходиться навпроти, з проханням «ясніше викласти вчення віри про Святу Трійцю» і «накреслити писання до [їх] Церкви і через найширше пояснення викласти праву і здорову віру, щоб і найпростіші і ще ті, хто вагається у вірі, могли бути затверджені священними писаннями». У відповідь на їх запит останній написав свою працю Анкорат (Слово якірне) як лист у відповідь пресвітерам Сієдри, «що ревнували благою ревністю і обрали собі блаженне і превелике життя в православній вірі і досконалій згоді з Церквою».

На Четвертому Вселенському соборі в Халкидоні (451 р.) Сієдра була представлена єпископом Гаєм. Місто пережило період процвітання, що розпочався у другій половині IV століття та у V столітті, протягом якого було збудовано кілька церков. У 691-692 роках єпископ Сієдри Георгій був присутній у Константинополі на Трульському Соборі, який іноді називався п’ято-шостим собором. Єпархія Сієдри фігурує як дев’ята у списках єпархій митрополії Сіде Памфілійської, які згадують її до XII ст.

Деякі мандрівники, які відвідали міста Памфілії та Кілікії, зупинялися в Сієдрі у XVIII і XIX століттях і надали інформацію про її місцезнаходження, наприклад, Бофор у 1817 році або Баркер у 1853 році. У 1891-1892 роках Хебердей і Вільгельм досліджували кілька написів, які стосуються цього важливого портового міста. В 1939 Е. Хонігманн, який працював над списками єпископів на Нікейському і Халкидонському вселенських соборах, згадав єпископів Сієдри.

У період з 1994 по 1999 рік під керівництвом Аланійського археологічного музею в місті проводилися розкопки, особлива увага приділялася колонадній вулиці. Через 20 років після перших розкопок у Сієдрі, у 2019 році розкопки відновилися з дозволу Головного управління культурної спадщини та музеїв Міністерства культури і туризму Турецької Республіки та продовжуються досі під керівництвом доцента доктора Х. Ертуга Ергюрера з Аланійського університету імені Алааддіна Кейкубата. В результаті було виявлено кілька церков, а також печерній баптистерій з фрескою, що зображує святого апостола Павла, що ймовірно датується V-VII століттями. Дослідження продовжуються інтенсивно, щоб дозволити каменям «говорити» і дозволити нам краще дізнатися та зрозуміти історію цього важливого церковного центру нашої Священної Митрополії.

The post Нові археологічні відкриття в античному місті Сієдра appeared first on Pisidia.