МИЛІСТЮ БОЖОЮ

АРХИЄПИСКОП КОНСТАНТИНОПОЛЬСЬКИЙ, НОВОГО РИМУ І ВСЕЛЕНСЬКИЙ ПАТРІАРХ

УСІЙ ПОВНОТІ ЦЕРКВИ:

БЛАГОДАТЬ, МИР ТА МИЛІСТЬ ВІД ХРИСТА, ЩО ВОСКРЕС У СЛАВІ

Чесні браття Ієрархи та благословенні чада в Господі,

Прибувши в пості, молитві та благочесті до славного й урочистого дня Святої Пасхи, ми оспівуємо та прославляємо спасительне Воскресіння Господа і Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, яке знаменує славну перемогу життя над смертю, оновлює все творіння та відкриває людині шлях обожнення благодаттю. Церква Христова зберігає пасхальний досвід у літургійному житті, у подвигах святих і мучеників віри, в есхатологічному прагненні чернецтва, у проголошенні Євангелія «до краю землі», у богослов’ї та мистецтві хвали, у доброму свідченні вірних у світі, у культурі любови та солідарности, у непохитній впевнености, що зло не має останнього слова в історії.

Воскресіння Господнє переживається як дарована Христом свобода, яка надихає, живить і зміцнює творчі сили людини, добру боротьбу за «усе, що лиш правдиве, що чесне, що справедливе, що чисте, що любе, що шанобливе», нагадуючи всім нам, що шлях до Воскресіння нерозривно пов’язаний з Хрестом. Радість воскресіння вберегла нарід Божий від ототожнення з духом цього світу й тим самим захистила його від безплідної замкнутости та духовности, позбавленої динамізму та духу надії. Життя віруючих у Христі, розп’ятому й воскреслому за нас, людей, спростовує навіть сьогодні всі незнайомі наративи про християнську етику як «етику слабких», нібито представлену смиренням, прощенням, жертовною любов’ю, аскетизмом, Господнім словом: «Але Я кажу вам: не противтеся злому» та іншими принципами й позиціями, що належать до ядра нашої ідентичности. Немає нічого більш неправдивого, ніж такий підхід до етики християнства – «безкорисливої» жертовної любови, переплетеної з мужністю, відвагою та екзистенційною автентичністю. Пасха — це гімн цій свободі, вірі, «що чинна любов’ю», яка не є нашим власним здобутком, а благодаттю та даром згори й переживається у святих таїнствах Церкви та в «таїнстві» служіння ближньому. Дійсно, «любов до Бога жодним чином не терпить ненависти до людини».

Церква Христова — «сіль землі», «світло світу», місто, «що стоїть на горі», світильник, поставлений «на свічнику», – свідчить світові перед обличчям знаків часу про майбутню благодать і «надію, що в нас». Слово про Хрест і Воскресіння сьогодні звучить як Євангеліє миру, примирення та справедливости. Війна, ненависть і несправедливість протистоять фундаментальним християнським принципам, за втілення й утвердження яких щодня молиться та працює нарід Божий. У світлі Воскресіння ми молимося Господу за жертв воєнного насильства, за сиріт, за матерів, що оплакують дітей своїх, за всіх, хто носить у своєму тілі та душі наслідки людської жорстокости та болю. «Христос воскрес» — це заперечення та засудження насильства та страху, це заклик до мирного життя. Війна породжує страждання та смерть; Воскресіння перемагає смерть і дарує нетління.

Перед обличчям щоденних образів варварства війни Церква своїм голосом проголошує святість людської особистости — кожної конкретної людини на землі — та обов’язок абсолютної поваги до неї й закликає нас «пізнати нашу гідність, шанувати архетип, пізнати силу таїнства й того, за кого Христос помер». Воскресіння Господнє — це повернення людини до її предвічного покликання. Як «початок іншого вічного життя», воно зцілює відчужені стосунки та встановлює мир, «що перевершує всяке розуміння», який охоплює всесвітнє примирення та умиротворення.

Божим провидінням Святий і Великий Собор Православної Церкви, десяту річницю скликання якого ми вшановуємо цього року, підкреслив обов’язок Церкви «схвалювати все те, що по-справжньому служить миру (Рим. 14:19) і відкриває шлях до справедливости, братерства, справжньої свободи і взаємної любови між усіма дітьми єдиного Небесного Отця, як і між усіма народами, що складають єдину людську сім’ю».

Свята Пасха — це вся наша духовна культура, ядро нашого благочестя. Воскресіння Господнє — це також наше власне Воскресіння в цьому віці, прообраз і передчуття «спільного воскресіння людства» та оновлення всього творіння. Осяяні сяйвом обличчя Воскреслого Христа та прославляючи в псалмах, гімнах і духовних піснях пресвяте ім’я Його, Князя Миру, Того, Хто з нами «завжди до кінця віку», бажаємо вам «щасливого Воскресіння», сповненого божественних дарів протягом усього Пасхального періоду та всіх днів вашого життя, вигукуючи всесвітнє проголошення радости: «Христос воскрес! Воістину воскрес Господь!».

Фанар, Свята Пасха 2026 року

+ Варфоломій Константинопольський,

палкий молитвенник

перед Воскреслим Христом за всіх вас

The post Патріарше Послання на Святу Пасху appeared first on Pisidia.

+ ВАРФОЛОМІЙ

МИЛІСТЮ БОЖОЮ АРХИЄПИСКОП

КОНСТАНТИНОПОЛЬСЬКИЙ – НОВОГО РИМА

І ВСЕЛЕНСЬКИЙ ПАТРІАРХ

УСІЙ ПОВНОТІ ЦЕРКВИ

БЛАГОДАТЬ І МИР ВІД БОГА

***

«Возбранній Воєводі, Твоє Місто, за те, що Ти визволила його від лих, гімни перемоги і подяки приписує Тобі, Богородице!»

Цього року виповнюється тисяча чотириста років відтоді, як кондак на честь Пресвятої Богородиці, відомий сьогодні в усьому світі як «Акафист», оспівується в церкві, коли всі вірні встають. Це хвалебний і похвальний вірш, що історично й богословськи, з неповторним багатством краси, вказує на Втілену Божественну Ікономію та на унікальний внесок Пречистої Божої Матері.

Вірні, що моляться цим кондаком, побожно витають Пресвяту Богородицю послідовними повтореннями першого звернення Архангела Гавриїла до Благодатної, благовісника благодати й радости: слова «Радуйся», через яке відкривається «вічна таємниця» і формується «нашого спасіння главизна». У цьому гімні повторення «Радуйся» сто сорок чотири рази Преблагословенній Діві явно має таємне значення. Воно відноситься до ста сорока чотирьох тисяч чистих святих Одкровення, тих, хто співають «нову пісню» перед Престолом Бога і «йдуть услід за Агнцем, куди б Він не пішов». Народ Божий, очищений за етосом і доктриною, відданий до кінця Воплоченому Слову Божому і нерозривно з Ним з’єднаний, славить спасительну Божественну Ікономію й водночас витає Преславну піснями хвали – Матір Господа і Матір Церкви, а також її могутній покров над благочестивою її паствою!

Вступ кондака, його преамбула (проімій), спочатку мав вигляд «Повеління таємно прийнявши розумно…», що стосується виключно Благовіщення Богородиці, бо очевидно, що весь гімн належить до цього великого свята, для якого і донині все послідування «Вітань» (Херетизмів) є прекрасним вінцем передсвяття і посвяття. З часом було встановлено новий вступний гімн «Возбранній Воєводі», щоб висловити вдячну подяку народу Тій, «Ким звершуються перемоги» і «Ким переможено ворогів».

Порятунок Міста і всієї імперії від страшної ворожої навали аварів і персів, під час відсутности імператора Іраклія та його війська, які тривалий час боролися за повернення Чесного Хреста Христового, справедливо приписувався могутньому захистові й допомозі Пресвятої Богородиці, Якій засновник – Рівноапостольний Імператор Костянтин Великий – благоговійно присвятив Новий Рим. Богородиця, прийнявши від серця невпинну й болісну молитву духовенства і народу, не лише зміцнила дух нечисленних захисників, а й учинила велике чудо: повне знищення флоту, що облягав, бурхливими вітрами, після чого вороги безладно втекли, і так Місто було врятоване. Тому гідно, «звільнившись від бід», Місто Богородиці присвятило пісні перемоги Пресвятій Діві, яку відтоді називало своєю «Возбранною Воєводою», і як до такої знову й знову зверталося протягом усієї історії християнського роду, що коливався, отримуючи щоразу насолоду її любови та її могутнього покрову.

Історична Влахернська церква, де за давньою традицією відбувалося щотижневе бдіння на честь Матері Божої, часто й за імператорської присутности, в ніч на 7 серпня 626 року, прийняла натовпи врятованих богобоязливих людей, які у великому хвилюванні та зі сльозами вдячности «віддавали Їй поклоніння» і співали кондак з новим проімієм – як належну подяку й вдячну хвалу Богу і Тій, Хто згідно зі словами святого Андрія Критського, «посідає друге місце після Тройці» – Визволительці і Покрову Міста і всієї держави.

Відтоді «Акафист», цей блискучий шедевр церковної поезії, незрівнянна пам’ятка грецької мови та найвитонченіший витвір мистецтва богонатхненного богослов’я, став найпопулярнішим гімном нашого літургійного життя, найсолодшим натхненням християн. Його перекладено багатьма мовами. Архиєреї та священники співають його з покаянням. Ченці читають його щодня, а вірні – багато разів протягом року. Богослови аналізують його високі доктринальні злети. Філологи та письменники занурюються у прекрасні глибини його виразної елегантности та поетичної величі. Його яскраві ліричні вислови надихають поетів і художників. Іконописці зображують чудові сцени з його багатого змісту. Майстри церковної музики зодягають його у складні духовні твори. Але «Акафист» завжди залишається насамперед богоугодною молитвою Церкви — голосом побожного християнського серця! Водночас славослов’я і подяка, і молитва, і благання до Того, Хто «заради нас людей і заради нашого спасіння зійшов із небес, і втілився від Духа Святого і Марії Діви, і став людиною»; і водночас звернення до Тої, Яка має материнську відвагу перед Богом і Яка різноманітно й повсякчас рясно уділяє Свою могутню допомогу й захист благочестивому родові православних.

Акафист закликає кожного віруючого до пильности, залишатися чесним і слухняним, у смиренні та молитві, перед великими викликами нашого віку, у ці тяжкі дні численних потрясінь і воєн, через які проходить людство. Молімося ревно, щоб Мати «Миру Божого», спонукана молитовним проголошенням Свого «Акафиста» всіма вірними у покаянні та благоговінні, могла знову діяти як «Возбранна Воєвода» усіх скривджених і тих, хто в небезпеці, і як могутня Покровителька дітей Церкви в усьому світі, даруючи людському родові правдивий мир свого Сина – той мир, «що перевершує всякий розум».

У році спасіння 2026, місяця березня, в 27-ий день

Індикт III

+ Константинопольський Варфоломій, молитвенник у Христі

+ Халкидонський Еммануїл, молитвенник у Христі

+ Карпатський і Касоський Амвросій, молитвенник у Христі

+ Мілетський Апостол, молитвенник у Христі

+ Пріконнесський Йосиф, молитвенник у Христі

+ Філадельфійський Мелітон, молитвенник у Христі

+ Колонійський Афанасій, молитвенник у Христі

+ Іконійський Феолепт, молитвенник у Христі

+ Буенос-Айреський Йосиф, молитвенник у Христі

+ Шведський і всієї Скандинавії Клеопа, молитвенник у Христі

+ Імвросський і Тенедоський Кирило, молитвенник у Христі

+ Денверський Костянтин, молитвенник у Христі

+ Анкірський Григорій, молитвенник у Христі

The post Патріарше і Синодальне Окружне Послання з нагоди святкування 1400-річчя урочистого співу Акафисту стоячи за визволення Царгорода від облоги аварів і персів appeared first on Pisidia.

Милістю Божою

Архиєпископ Константинопольський — Нового Риму

і Вселенський Патріарх

Усій Повноті Церкви,

Нехай буде благодать і мир

Від Господа і Спаса нашого Ісуса Христа,

А від нас молитва, благословіння і прощення

* * *

Всечесніші браття Ієрархи та благословенні чада у Господі,

Сповнені священного благоговіння, ми знову, з Божої волі, вступаємо у Святий і Великий Піст, у стадію аскетичних подвигів, час посту та покаяння, смирення та молитви, духовного пробудження та братерства, з очима наших сердець, зверненими до животворного Хреста Господнього, що веде всіх нас до Святої Пасхи, що відкриває людському роду двері Раю.

Благословенний період, що розпочинається, є для нас можливістю по-новому усвідомити істину аскетизму за Христом та його нерозривний зв’язок з євхаристійним здійсненням Церкви, яка в усіх своїх проявах та вимірах освітлена світлом і радістю Воскресіння. Дух аскетизму жодним чином не є стороннім елементом у християнстві, а також не є результатом впливу позацерковних дуалістичних ідеологій. Аскетизм – це інше слово для характеристики християнського існування, що пов’язує його з абсолютною довірою до Божественного провидіння, з невичерпною духовною радістю життя, присвяченого Христу, з самоперевершенням і самопожертвою, з філантропічною любов’ю, з повагою до всього творіння.

Аскетизм — це не питання довільного вибору та суб’єктивних особливостей, а підпорядкування правилу та «вселенському досвіду» Церкви. Це, як було сказано, «церковна», а не «індивідуальна» подія. Життя в Церкві неподільне. Покаяння, молитва, смирення, прощення, піст, справи милосердя – взаємопов’язані та переплетені. У православній традиції аскетизм не існує як самоціль, що завжди призводить до переоцінки індивідуальних зусиль та підживлює тенденції до самовиправдання. Великий Піст — це відповідний час для переживання Церкви як місця та способу виявлення дарів Божої Благодати в Церкві, завжди як передсмак радости Воскресіння Господнього, як наріжного каменя нашої віри та маяка горизонту «нашої надії». За божественним натхненням Церква вшановує в Сиропусну суботу священну пам’ять святих чоловіків і жінок, які просіяли в подвижництві, які є помічниками та супутниками вірних у шляху подвижництва. На етапі духовних змагань ми маємо благодать Триєдиного Бога з нами, захист Пресвятої Богородиці та Матері всіх нас, та заступництво святих і мучеників віри.

Здоровий християнський аскетизм – це участь усієї людини, як духовної, розумової та тілесної єдности, в житті у Христі, без знецінення матерії та тіла, та без маніхейського зменшення духовности. Як написано, християнський аскетизм – це, зрештою, «боротьба не проти тіла, а за тіло», за словами Геронтика: «Нас не вчили бути вбивцями тіла, а вбивцями пристрастей».

На жаль і попри це, християнський аскетизм характеризувався сучасними інтелектуалами як заперечення радости життя та обмеження людської творчости. Ніщо не може бути далі від істини! Аскетизм, як звільнення від володіння та прив’язаности до володіння речами, і, перш за все, як звільнення від его, від «пошуку свого», від «володіння нашим буттям», є джерелом і вираженням справжньої свободи. Що є більш правдивим, ніж звільнення від пут «індивідуальних прав», відкритість і любов до ближнього, внутрішнє «добре перетворення» та непохитність у виконанні Божих заповідей? Що є більш творчим за піст, коли він є цілісним життєвим ставленням і виражає аскетичний та євхаристійний дух Церкви, коли це «спільна боротьба», а не індивідуальне змагання? Що є більш екзистенційно шокуючим за покаяння, внутрішнє навернення, як життєво важливий напрямок до істини, відкриття сили Божественної Благодати, глибини життя у Христі та надії на вічне життя? Вражає, що коли ранньохристиянський характер Святого та Великого Посту як періоду підготовки до Святого Хрещення в Божественній Літургії в день Воскресіння був замінений «етикою покаяння», переживання його як «другого хрещення» залишилося. З цієї причини період посту та покаяння не є сумним. Гимнологія говорить нам про «весну посту», а богослов’я називає Великий Піст «духовною весною» та «періодом радости та світла». Все це набуває особливої актуальности та цінности з огляду на сучасну антропологічну плутанину та нові відчуження культурного походження.

З цими почуттями та думками, нагадуючи всім чадам Святої Великої Христової Церкви по всьому Господньому володінню, що в день Акафістної суботи, завершаться святкування 1400-ліття з 626 року, коли, на знак подяки Богородиці за порятунок міста Константинополя від небезпечної облоги, у Святій Влахернській церкві «стоячи» був виконаний Акафіст, бажаємо всім вам благополучного етапу посту, в аскезі та терпінні, у подяці та хвалі. Нехай ми, говорячи правду в любові та освячуючись у Господі, йдемо шляхом до сповненої радости Його світлого Воскресіння.

Святий і Великий Піст 2026 року

+ Варфоломій Константинопольський,

Палкий молитвенник перед Богом за всіх вас

The post ОГЛАСИТЕЛЬНЕ СЛОВО ПЕРЕД ПОЧАТКОМ СВЯТОГО І ВЕЛИКОГО ПОСТУ appeared first on Pisidia.

Милістю Божою Архиєпископ Константинопольський, Нового Риму і Вселенський Патріарх,

Усій повноті Церкви,

Благодать, милість і мир

Від Христа Спасителя народженого у Вифлеємі

Всечесні браття ієрархи і возлюблені чада в Господі,

Знову сподобившись досягти великого свята Різдва у плоті Сина і Слова Божого, ми прославляємо «невимовне і незбагненне зішестя» Спасителя роду людського і Викупителя всього творіння від тління, проголошуючи з ангелами: «Слава на висоті Богу, і на землі мир, в людях благовоління».

Христос був явлений як «Еммануїл», як «Бог з нами» і «для нас», як Бог поруч із кожним із нас і «ближчий до нас, ніж ми самі». Предвічне Слово Боже, яке є «єдиносущним з Отцем», як сформульовано у вченні Першого Вселенського Собору, 1700-річчя якого християнський світ належним чином відзначив цього року, «стає подібним до Свого власного творіння», втілившись від Святого Духа та Діви Марії, «щоб перетворити людей на богів».

Тропар Різдва проголошує, що Різдво Христове «осяяло світові світло розуму» та явило «трансцендентний і вселенський сенс» життя та історії, а саме – істину про те, що лише християнська віра може повністю задовольнити глибші прагнення розуму та спрагу серця, що «спасіння немає ні в кому іншому», окрім Христа. Відтоді «розум», який «роздимає», судиться словами Господа: «Ви пізнаєте правду, і правда вас визволить».

Надраціональна подія Втілення переживається та повторюється духовно в житті вірних, які люблять явлення Спасителя Христа. Як пише святий Максим Сповідник: «Слово Боже колись народилося у плоті, але завжди бажає народжуватися в дусі з любови до тих, хто цього бажає». У цьому сенсі свято Різдва Христового, божественного Втілення та обожнення людства благодаттю, не спрямовує нас до події минулого, а веде до «майбутнього міста», до небесного Царства Отця, і Сина, і Святого Духа.

У світі, де панує відлуння війни та шум зброї, лунає ангельський «мир у світі», і голос Господній благословляє «миротворців», тоді як Його Свята Церква молиться під час Божественної Літургії «за мир з висоти» та «за мир усього світу». Справжня віра в живого Бога зміцнює нашу боротьбу за мир і праведність, навіть коли ми стикаємося з людськими нездоланними перешкодами. Як натхненно стверджує Послання Святого і Великого Собору Православної Церкви, десяту річницю якого ми святкуватимемо наступного року: «олія релігійного досвіду повинна використовуватися для зцілення ран, а не для розпалювання вогню військових конфліктів».

Євангеліє миру особливо стосується нас, християн. Ми вважаємо неприпустимим залишатися байдужими до роздробленості християнського світу, особливо коли таке ставлення супроводжується фундаменталізмом та явним відкиданням міжхристиянського діалогу, який зрештою спрямований на подолання розділень та досягнення єдности. Обов’язок прагнути християнської єдности не підлягає обговоренню. Відповідальність за продовження зусиль піонерів екуменічного руху, разом з виправданням їхнього бачення та праці, лежить на молодому поколінні християн.

Ми належимо Христу, який є «нашим миром» і «звершенням радости» в нашому житті, «доброю волею», що випливає з переконання, що «істина прийшла» і «тінь минула», що любов сильніша за ненависть, а життя – сильніше за смерть, що зло не має останнього слова в житті світу, яким керує Христос, який «вчора, сьогодні і завтра – той самий». Ця віра повинна сяяти і виявлятися в тому, як ми шануємо Різдво та інші церковні свята. Радісне святкування вірних повинно свідчити про перетворюючу силу нашої віри в Христа. Це має бути час доброї волі та духовної насолоди, переживання тієї невимовної «великої радости», яка є «синонімом Євангелія».

Преосвященніші та Боголюбивіші браття та улюблені чада,

У 2026 році Свята Христова Велика Церква вшановуватиме завершення 1400-річчя від дня, коли 7 серпня 626 року під час Священної Всенощної служби в священному Влахернському храмі Пресвятої Богородиці було виконано Акафіст як вираз вдячности Пресвятій Богородиці за захист міста Константинополя від нападу ворожих сил. З нагоди цієї історичної події Щорічник Вселенського Патріархату за 2026 рік буде присвячено вшануванню цієї важливої для нашої традиції та ідентичности події, яка нерозривно та глибоко пов’язана з шаною, що належить нашій присноблаженній і пренепорочній Божій Матері, захисниці та покровительці нашого роду.

У цьому дусі, схиляючись перед Марією, яка тримає на руках Немовля Ісуса, і поклоняючись Божественному Слову, яке прийняло наш образ, бажаємо всім вам благословенних свят та плідного в добрих справах та сповненого божественних дарів нового року благости Господа, Якому належить усяка слава, честь і поклоніння нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Різдво, 2025

† Варфоломій Константинопольський,

палкий молитовник перед Богом за всіх вас

The post Патріарше послання на Різдво Христове appeared first on Pisidia.

Милістю Божою Архиєпископ Константинопольський,

Нового Риму, і Вселенський Патріарх,

Усій повноті Церкви,

Благодать, мир і милість від Творця всього творіння,

Господа і Бога і Спаса нашого Ісуса Христа.

* * *

Преосвященні браття ієрархи і благословенні чада в Господі!

Благоволінням Бога, що дарує все, ми сьогодні розпочали новий церковний рік, прославляючи Його небесне ім’я за безперервної та витонченої плідности ініціатив Його Святої Великої Церкви в галузі захисту творіння. Вселенський Патріархат не тільки підкреслив серйозність екологічних питань із ранньої стадії, але й зосередив увагу на їх основоположних причинах – що є внутрішніми, духовними та моральними – і запропонував рішення, заснованими на православному євхаристичному та аскетичному етосі.

Православ’я, у своїй вірі, богослужінні та свідченні світу, є екологічно чистою формою християнства. Таким чином, проголошення свята індикту як дня молитви за захист природного середовища було не просто реакцією на сучасну екологічну кризу, а природним продовженням життя Церкви як «застосованої екології». З самого початку ми оголосили невіддільність поваги до творіння та людської людини, виявляючи загальний корінь та взаємозв’язок екологічних та соціальних проблем. Відчуження від Бога породжує присвійницькі та експлуататорські ставлення та поведінку до творіння та ближніх – людських істот, тоді як життя в Христі та за Христом є джерелом чутливости до навколишнього середовища та благодійних дій. Як сказав Господь: «Так кожне добре дерево родить гарні плоди, а лихе дерево – плоди погані. Не може добре дерево приносити плодів поганих, ані лихе дерево – плодів добрих» (Мт 7,17-18).

Повага до духовних цінностей посилює наше розрізнення того, що добре і що потрібно зробити. Байдужність до трансцендентного та «антропомонізм», що з цього випливає, приводять до зачарування людини в земному, тобто до скорочення її свободи до прагматичних виборів та рішень, завжди переплетених з поверхневими поглядами реальности та ідентифікацією блага з «тим, що є корисним». Своєчасний заклик до «екологічного покаяння» – або заклик до покаяння за уже завдану екологічну шкоду – і заклик до радикальної зміни мислення та поведінки до творіння, також вказує на необхідність відкидання помилкової позиції, яка підтримує погляд на екологічно руйнівну «саморегулюючу економіку» як на єдиний шлях до розвитку. Ця позиція ще більше підживлює наївну віру в нібито здатність природи відновлювати себе на невизначений термін, незважаючи на індуковані людиною тягарі, яких вона переносить, такі як посилення змін клімату та їх руйнівні глобальні наслідки. Сьогодні, крім усього цього, додається пандемоніум війни, бомбардування, ракети та вибухи, які заглушують крик невинних жертв нещадного насильства та стогін творіння. Майбутнє життя на нашій планеті буде або екологічним і мирним – або не існуватиме.

Вселенський Патріархат, поряд із своєю боротьбою за мир, справедливість та солідарність, буде продовжувати бути провідником захисту природи, підтримуючи екологічні теми як центральні проблеми міжхристиянських та міжрелігійних діалогів та просуваючи важливість християнських екологічних принципів та традицій у міжнародних інституціях, екологічних організаціях, наукових фондах та в суспільстві. Ми впевнені, що співпраця в галузі екології посилює наше почуття спільної відповідальности за майбутнє та відкриває нові та сприятливі перспективи.

Повертаючись до того, що ми заявили в нашому попередньому посланні, ми знову закликаємо єпархії Церкви-Матері по всьому світі, парафії та монастирі розробити координовані дії та конкретні втручання для мобілізації вірних, з акцентом на навчання молодого покоління. Застосування екологічних аспектів нашої віри в практику є визначальним аспектом нашої православної ідентичности.

У цьому дусі ми бажаємо всім благословенного і плідного церковного року в добрих і доброзичливих справах. Ми закликаємо чад Святої Великої Христової Церкви по всьому світу жити справжнім, екологічно чистим способом життя і в братній любови, молитися за творіння та мир, прагнути до цілісности природного середовища та стійкости, а також плекати культуру солідарности. Завдяки заступництву та захисту Пресвятої Богородиці «Паммакарістос», ми закликаємо на вас життєдайну благодать і велику милість Всемогутнього Творця всього та всемилостивого Бога любови.

Благословенного церковного року, браття та чада в Господі!

1 вересня 2025 р.

† Константинопольський Варфоломій,

палкий молитвеник перед Богом за всіх Вас

The post Патріарше послання на початок Церковного року appeared first on Pisidia.

МИЛІСТЮ БОЖОЮ АРХИЄПИСКОП

КОНСТАНТИНОПОЛЯ, НОВОГО РИМА

І ВСЕЛЕНСЬКИЙ ПАТРІАРХ

УСІЙ ПОВНОТІ ЦЕРКВИ БЛАГОДАТЬ І МИР ВІД БОГА

* * *

Ми співаємо гімн подяки Всемогутньому, Всевидючому та Всемогутньому в Трійці Богу, який удостоїв Свій народ дожити до 1700-річчя Першого Вселенського Нікейського Собору, який натхненно засвідчив справжню віру в Бога Слова, народженого безначально і воістину єдиносущного з Отцем, «що заради нас, людей, і нашого ради спасіння зійшов, і втілився, і став людиною, страждав, і воскрес на третій день, і вознісся на небо, і прийде судити живих і мертвих».

Нікейський Собор є вираженням синодальної природи Церкви, кульмінацією її «первісної синодальности», нерозривно пов’язаної з євхаристійною реалізацією церковного життя, але також і з практикою спільних зустрічей для прийняття «одностайних» рішень з актуальних питань. Таким чином, Нікейський Собор знаменує собою появу нової синодальної структури – Вселенського Собору, який мав стати вирішальним для ходу церковних справ. Варто пам’ятати, що Вселенський Собор — це не «постійна інституція» в житті Церкви, а «надзвичайна подія», відповідь на конкретну загрозу вірі, спрямована на відновлення порушеної єдности та євхаристійного спілкування.

Той факт, що Нікейський Собор був скликаний імператором, що Костянтин Великий був присутній на його засіданнях і прикрив його анафеми силою державного закону, не робить його «імператорським собором». Відбулася суто «церковна подія», в якій Церква, керована Святим Духом, вирішила для свого власного дому, тоді як імператор застосував принцип «Тож віддайте кесареве кесареві, а Боже Богові».

Зіткнувшись з аріанською єрессю, Церква соборно сформулювала суть віри, яка постійно в ній проживається. «Єдиносущний з Отцем», вічний Син і Слово Боже, «істинний Бог від істинного Бога», через Своє втілення спасає людину від чужого рабства та відкриває їй шлях обожнення благодаттю. «Бо Він став людиною, щоб ми могли бути обожнені». Нікейський Символ віри висловлює тверде переконання, що панівне єретичне відхилення є запереченням можливости людського спасіння. У цьому сенсі це не просто теоретичне твердження, а сповідання віри, як і всі догматичні тексти Церкви, автентичне вираження живої істини в ній і через неї.

Особливе богословське значення має той факт, що основою Святого Символу віри «Ми віруємо…» є місцевий хрещальний Символ віри або група таких Символів віри. Як справжній носій позачасової церковної самосвідомости, Собор підсумовує та підтверджує апостольську спадщину, яку зберігають Помісні Церкви. Афанасій Великий повідомляє, що отці Собору «не писали про віру: “Нам здається”, але: “Так вірить Кафолична Церква”; і так вони прямо сповідували, як вони вірять, щоб показати, що їхня думка не нова, а апостольська, і те, що вони писали, не було знайдено серед них, але цього навчали апостоли». Богонавчені отці були переконані, що до віри апостолів нічого не було додано, і що справді вселенський Нікейський Символ віри є декларацією спільної традиції Кафоличної Церкви. Отці Собору, яких Православна Церква справедливо шанує та вихваляє як «точних хранителів апостольських традицій», використовували філософський термін «сутність» (і «єдиносутність»), щоб виразити православну віру в божественність Слова, яку Арій заперечував, а разом з нею й усю таємницю всеспасительної втіленої Божественної Ікономії, бувши заплутаним в елліністичних ментальних формах і відкидаючи «Бога Отців» в ім’я «Бога філософів».

Ще одним важливим питанням, яке мав вирішити Нікейський Собор, щоб зміцнити церковну єдність у літургійній практиці, було «коли і як нам слід святкувати свято Пасхи». 1700-річчя скликання Собору знову висунуло на перший план питання спільного святкування Воскресіння Господнього. Свята Христова Велика Церква молиться, щоб християни повсюди повернулися, згідно з заповідями Нікейського Собору, до святкування Великодня в один день, як, на щастя, сталося цього року. Це рішення слугуватиме ознакою та символом справжнього прогресу в боротьбі за екуменічне співіснування та єдність через богословський діалог та «діалог життя», як відчутне свідчення невід’ємної поваги до досягнень неподільної Церкви. Досягнення цієї мети, в контексті цьогорічної річниці, було спільним баченням покійного Папи Франциска та нашої Мірности. Його смерть, наступного дня після загальнохристиянського святкування Пасхи, посилює нашу спільну відповідальність непохитно продовжувати слідувати цим шляхом.

Також важливою була канонічна робота Нікейського Собору, через який відображено та соборно затверджено позачасову канонічну совість Церкви, і в якій знаходяться зачатки митрополичої системи та підвищення престижу, визначного становища та розширення відповідальности певних престолів, з яких поступово формувалася система пентархії. Оскільки канонічна спадщина Нікейського Собору є спільною спадщиною всього християнського світу, цьогорічний ювілей покликаний слугувати запрошенням повернутися до витоків, до первинних канонічних інституцій неподільної Церкви.

Вселенський престол Константинополя протягом усього часу вважався гарантом Нікейських декретів. Цей дух Великої Церкви також був виражений через Патріаршу та Синодальну Енцикліку з нагоди 1600-річчя Собору, «першого з Вселенських і справжнього найбільшого Собору Церкви». Було прийнято рішення, що річницю відзначатимуть «урочисто та спільно, якщо можливо, всіма Православними Автокефальними Церквами, як вселенський прояв віри, і сьогодні, благодаттю Божою, стійкости нашої Святої Православної Церкви в ученні та дусі того Собору, який, з одного боку, закріпив і запечатав єдину віру Церкви своїм рішенням у Святому Дусі, а з іншого боку, єдність церковного утворення була славно представлена присутністю представників з усього світу». На жаль, це не вдалося здійснити через надзвичайні обставини та вдівство Вселенського Престолу. 19 липня 1925 року, у першу неділю після інтронізації Патріарха Василія III, «відкладений обов’язок» було виконано шляхом звершення «особливої Патріаршої та Синодальної Літургії» у всечесному Патріаршому храмі. Особливе еклезіологічне значення має той факт, що енцикліка наголошує на цінности виконання обов’язку святкування цієї «великої для всього християнства» річниці Константинопольською Церквою, яка є «більш безпосередньо пов’язаною з цим святкуванням і належної йому».

Нікейський собор є віхою у формуванні доктринальної ідентичности та канонічної структури Церкви, і він залишається взірцем для вирішення проблем віри та канонічного порядку на екуменічному рівні. 1700-річчя його здійснення нагадує християнству про припущення давньої Церкви, цінність спільної боротьби з непорозуміннями християнської віри та місію вірних сприяти примноженню «добрих плодів» життя у Христі, за Христом і для Христа у світі.

Ми покликані сьогодні висвітлити позачасове послання Першого Вселенського Нікейського Собору, сотеріологічні виміри та антропологічні наслідки «єдиносущности», нерозривний зв’язок христології з антропологією, в епоху антропологічної плутанини та інтенсивних зусиль, спрямованих на висвітлення «транслюдськости» як відкритого горизонту та самообожнюваної перспективи людської еволюції через перетин науки та техніки. Принцип «божественно-людського» є відповіддю на хибне бачення сучасної «людини-бога». Посилання на «дух Нікейського Собору» – це запрошення звернутися до основ нашої віри, ядром якої є спасіння людини у Христі.

Наш Господь і Спаситель Ісус Христос є повним і досконалим одкровенням істини про Бога і людину. «Хто мене бачив, той бачив мого Отця». Втілене Слово Боже явило себе «першим і єдиним», як пише святий Миколай Кавасила, «справжньою та досконалою людиною, зразковою у поведінці, в способі життя та в усіх інших відношеннях». Цю Істину у світі представляє Єдина Свята, Соборна та Апостольська Церква, вона живиться нею, вона їй служить. Одягнена в ризу Істини, «зіткану згори в богослов’ї», вона постійно підтримує та прославляє «велику таємницю благочестя», проголошуючи слово віри, любови та надії, з нетерпінням чекаючи «несподіваного і нескінченного і безкінечного дня», майбутнього вічного Царства Отця, і Сина, і Святого Духа.

Завданням богослов’я є розкриття сотеріологічного виміру доктрин та їх інтерпретація в екзистенційних термінах, що вимагає, поряд з участю в церковній події, чуйности та справжнього інтересу до людини та пригод її свободи. У цьому сенсі проголошення віри в втілене Слово Боже має супроводжуватися нашою активною відповіддю на Його спасительне слово: «Це Моя заповідь: щоб ви любили один одного, як Я полюбив вас».

Згадуючи невимовні дари, які Він зробив і продовжує робити всьому творінню, ми невпинно прославляємо дивне й славне ім’я Господа всього і Бога любови, через якого ми пізнали Отця і через якого Він послав у світ Святого Духа. Амінь!

У році спасіння 2025, місяця червня, в перший день

Індикт III

The post Патріарше та Синодальне Окружне Послання З нагоди святкування 1700-річчя Першого Вселенського Нікейського Собору appeared first on Pisidia.

МИЛІСТЮ БОЖОЮ

АРХИЄПИСКОП КОНСТАНТИНОПОЛЬСЬКИЙ, НОВОГО РИМУ І ВСЕЛЕНСЬКИЙ ПАТРІАРХ

УСІЙ ПОВНОТІ ЦЕРКВИ:

БЛАГОДАТЬ, МИР ТА МИЛІСТЬ ВІД ХРИСТА, ЩО ВОСКРЕС У СЛАВІ

Чесні брати Ієрархи та благословенні чада в Господі,

Милістю та силою Божою, пропливши в молитві й пості морем Святого і Великого Посту і досягнувши світлої Пасхи, ми славимо Господа слави, що зійшов до глибин аду та «відчинив усім вхід до раю» через Своє воскресіння з мертвих.

Воскресіння — це не спогад про подію з минулого, а «добра зміна» нашого існування, «інше народження, інше життя, інший вид життя, преображення самої нашої природи». У Воскреслому Христі все творіння оновлюється разом з людиною. Коли ми співаємо в 3-й пісні Пасхального канону: «Сьогодні все наповнилося світлом: небо, земля і глибини підземні. Нехай же празнує вся вселенна Христове воскресіння, – в якому ми утверджуємось», ми проголошуємо, що всесвіт заснований і наповнений незгасним світлом. Не лише для історії людства, а й для всього творіння застосовуються поняття «до Христа» та «після Христа».

Воскресіння Господа з мертвих становить ядро Євангелія, постійну точку відліку для всіх текстів Нового Завіту, а також літургійного життя та благочестя православних християн. Дійсно, слова «Христос Воскрес!» підсумовують богослов’я Церкви. Досвід скасування влади смерти є джерелом невимовної радости, «вільної від пут цього світу». «Усе сповнилося радістю, бо вони прийняли звістку про воскресіння». Воскресіння – це вибух «великої радости», який пронизує все церковне життя, етос та пастирське служіння як передчуття повноти життя, пізнання та радости вічного Царства Отця, і Сина, і Святого Духа. Православна віра та песимізм – несумісні.

Пасха для людини – це свято свободи та перемоги над силами відчуження; це воцерковлення нашого існування, запрошення до співпраці для преображення світу. Історія Церкви викладається як «велика Пасха», як шлях до «визволення у славі дітей Божих» (Рим. 8:21). Досвід воскресіння відкриває центр та есхатологічний вимір свободи у Христі. Біблійні свідчення про воскресіння Спасителя підкреслюють силу свободи віруючих, у якій єдиній відкривається «велике чудо», яке залишається недоступним для будь-якого примусу. «Бо ми бажаємо тайни спасіння, а не пригнічуємо її». Прийняття божественного дару як «переходу» віруючого до Христа – це добровільна екзистенційна відповідь на люблячий і спасительний «перехід» Воскреслого Господа до людини. Бо «без Мене ж ви нічого чинити не можете» (Йо 15,5).

Тайна воскресіння Господнього й донині продовжує розхитувати позитивістські переконання тих, хто заперечує Бога як «заперечення людської свободи», а також прихильників «фантазму самореалізації без Бога» та шанувальників сучасної «людини-бога». Майбутнє не належить тим, хто ув’язнений у самодостатньому, задушливому та вузькому земному існуванні. Немає справжньої свободи без воскресіння, без перспективи вічности.

Джерелом воскресної радости для Святої Великої Христової Церкви цього року є спільне святкування Пасхи всім християнським світом разом із 1700-річчям Першого Вселенського Нікейського Собору, який засудив єресь Арія, що «применшував у Трійці єдиного Сина і Слово Боже», та встановив спосіб визначення дати свята Воскресіння Спасителя.

Нікейський Собор започатковує нову еру в соборній історії Церкви, перехід від місцевого до вселенського синодального рівня. Як відомо, Перший Вселенський Собор увів до Символу віри небіблійний термін «єдиносущний» з чітким сотеріологічним посиланням, який залишається суттєвою характеристикою догматів Церкви. У цьому сенсі святкування великого ювілею не є поворотом до минулого, оскільки «дух Нікеї» існує неушкодженим у житті Церкви, єдність якої пов’язана з правильним розумінням та розвитком її соборної ідентичности. Дискусія про Перший Вселенський Нікейський Собор нагадує нам про спільні християнські архетипи та важливість боротьби проти спотворень нашої непідробної віри і закликає нас звернутися до глибини та сутности церковної традиції. Спільне святкування цього року «найсвятішого дня Пасхи» підкреслює актуальність цієї теми, вирішення якої не лише виражає повагу християнства до постанов Нікейського собору, але й усвідомлення того, що «в таких священних питаннях не повинно бути жодної різниці».

З цими почуттями, сповнені світлом і радістю Воскресіння та вигукуючи всесвітньо благословенне «Христос Воскрес!», вшануймо урочистий і святий день Пасхи, щиросердно сповідуючи свою віру в Викупителя, який смертю смерть подолав і дарував життя всім людям і всьому творінню, через нашу вірність шанованим традиціям Великої Церкви, а також через нелицемірну любов до ближнього, щоб небесне ім’я Господнє прославлялося через усіх нас.

Фанар, Свята Пасха 2025 року

+ Варфоломій Константинопольський,

палкий молитвенник

перед Воскреслим Христом за всіх вас

The post Патріарше Послання на Святу Пасху appeared first on Pisidia.

Милістю Божою

Архиєпископ Константинопольський — Нового Риму

і Вселенський Патріарх

Усій Повноті Церкви,

Нехай благодать і мир

Від Господа і Спаса нашого Ісуса Христа,

Разом з нашою молитвою, благословінням і прощенням

буде з усіма Вами.

* * *

Всечесні браття Ієрархи та благословенні чада у Господі,

Знову, з волею та благодаттю Бога, що дарує всяке добро, ми вступаємо до Святої і Великої Чотиридесятниці, благословенного періоду посту та покаяння, духовної пильности та шляху з Господом, що приходить на свої добровільні страждання, для того щоб досягти поклоніння Його славному воскресінню і стати гідними нашого власного переходу від земного до «того, чого не бачили очі й не чули вуха, і до того, куди людське серце не піднялося» (1 Кор 2,9).

У ранній Церкві Святий і Великий Піст був періодом підготовки оглашенних, чиє хрещення відбувалося під час Божественної Літургії Воскресіння. Цей зв’язок із хрещенням також зберігається завдяки розумінню та досвіду Великого Посту як досконалого періоду покаяння, яке описується як «оновлення хрещення», «друге хрещення», «договір з Богом на друге життя», іншими словами, відродження дарів хрещення та обіцянки Богові на початку нового способу життя. Служби та піснеспіви цього періоду пов’язують духовну боротьбу вірних з очікуванням Господньої Пасхи, внаслідок чого сорокаденний піст випромінює аромат пасхальної радости.

Святий і Великий Піст — це можливість усвідомити глибину та багатство нашої віри як «особистої зустрічі з Христом». Правильно підкреслюється, що християнство є «надзвичайно особистим», не маючи на увазі, що воно є «індивідуалістичним». Вірні «зустрічають, упізнають і люблять одного й того самого Христа», який «один і єдиний, виявив справжню і досконалу людину» (Миколай Кавасілас). Він запрошує всіх людей — і кожну людину окремо — до спасіння, щоб відповідь кожного завжди була «ґрунтована на спільній вірі» і «водночас була унікальною».

Ми пам’ятаємо слова Святого Павла, що «живу вже не я, а живе Христос у мені. А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого Сина, який полюбив мене й видав себе за мене» (Гал 2,20). У цьому випадку слова «в мені», «я» і «за мене» не суперечать словам «у нас», «ми» та «за нас» із посиланням на наше «спільне спасіння». Апостол свободи, цілком вдячний за небесні дари Його відродження в Христі, «те, що спільне, робить своїм власним», ніби предвічне Слово Боже втілилося, було розп’яте і воскресло «для нього особисто».

Наш досвід віри «унікальний» та «глибоко особистий» як свобода, яку нам дає Христос, яка водночас є «по суті церковною», досвідом «спільної свободи». Ця справжня свобода в Христі виражається як любов, що застосовує підтримку нашого конкретного ближнього, як це описано в притчі про милосердного самарянина (Лк 10,30-37) та в уривку про останній суд (Мт 25,31-46), але також як повага й турбота про світ і євхаристійний підхід до творіння. Свобода в Христі має особисту і цілісну природу, яка особливо розкрита під час Святої і Великої Чотиридесятниці в розумінні подвигу та посту. Християнська свобода, як екзистенційна автентичність і повнота, не передбачає похмурої аскези, життя без благодати та радости, «ніби Христос ніколи не приходив». Більше того, піст — це не лише «утримання від їжі», але «відмова від гріха», боротьба з егоїзмом, любляче відходження від себе до брата, що потребує «серця, яке горить заради всього творіння». Цілісна природа духовности ґрунтується на досвіді великого посту як подорожі до Пасхи і як передчуття «славної свободи дітей Божих» (Рим 8,21).

Молимося, щоб Спаситель наш Ісус Христос сподобив нас пройти шлях Святого і Великого Посту з подвигом, покаянням, прощенням, молитвою та благочестивою свободою. І ми закінчуємо словами нашого духовного отця, блаженної пам’яти митрополита Халкидонського Мелітона, під час Божественної Літургії Сиропусної неділі 1970 року в митрополичому соборі Афін: «Вступаючи в Святу Чотиридесятницю, нас очікує в кінці бачення, чудо та досвід воскресіння, головний досвід Православної Церкви. Прагнімо до цього бачення та досвіду, отримавши і подавши прощення, не лише постом від м’яса та олії, не з почуттям лицемірства, але з божественною свободою, в дусі й істині, в дусі істини, в істині духа».

Святий і Великий Піст 2025 року

+ ВАРФОЛОМІЙ Константинопольський,

Палкий молитвенник перед Богом за всіх вас

The post ОГЛАСИТЕЛЬНЕ СЛОВО ПЕРЕД ПОЧАТКОМ СВЯТОГО І ВЕЛИКОГО ПОСТУ 2025 appeared first on Pisidia.

Милістю Божою Архиєпископ Константинопольський, Нового Риму

і Вселенський Патріарх,

Усій повноті Церкви,

Благодать, милість і мир

Від Христа Спасителя народженого у Вифлеємі

Всечесні браття ієрархи і благословенні чада в Господі,

З благодаті з висоти ми знову дійшли цього року до свята Різдва у плоті Бога Слова, який прийшов у світ і оселився між нами «з невимовного людинолюбства». Ми вшановуємо псалмами і піснями духовними з невимовною радістю велику таємницю Боговтілення, яке є «новіше за все нове, єдине нове під сонцем», через яке відкривається нам шлях до обожнення благодаттю і через яке все творіння оновлюється. Різдво — це не досвід емоцій, які «швидко приходять і ще швидше відходять». Це екзистенційна участь у всій події Божественної Ікономії. Як свідчить євангелист Матвій, начальники світу прагнули з самого початку знищити Божественне немовля. Для нас, вірних, разом із вигуком «Христос народився» у свято воплочення Сина і Слова Бога Отця, а також скорботними дзвонами Його страстей, ми чуємо також вигук «Христос воскрес», добра звістка про перемогу над смертю та очікування спільного воскресіння.

Слова «Слава во вишніх Богу, і на землі мир» знову лунають у світі, сповненому насильства, соціальної несправедливости та розпаду людської гідности. Приголомшливий прогрес науки і техніки не досягає глибини людської душі, тому що люди завжди є чимось більшим, ніж те, що може осягнути наука або до чого прагне прогрес техніки. Прірва між небом і землею в нашому людському існуванні не може бути подолана наукою.

Сьогодні багато говорять про «металюдину» і вихваляють штучний інтелект. Мрія про «надлюдину», звичайно, навряд чи нова. Концепція «металюдини» базується на технологічному прогресі та його оснащенні засобами, які раніше було неможливо уявити в людському досвіді та історії, за допомогою яких людство зможе вийти за межі чинних людських мірок. Церква не технофобна. Вона розглядає наукові знання як «божественний дар людям», однак не випускає з уваги та не приховує небезпек сцієнтизму. Окружне послання Святого і Великого Собору Православної Церкви (Крит, 2016) також наголошує на внеску християнства «в здоровий розвиток світської цивілізації загалом», оскільки Бог «поставив людину управителем священного творіння і його співпрацівником у світі». Крім того, тут також підкреслюється: «Замість сучасного «людинобога» Православна Церква утверджує Боголюдину як остаточну міру всього. «Ми говоримо не про обожнену людину, а про Бога, Який став людиною» (Йоан Дамаскин, Точне викладення православної віри, 3, 2, PG 94, 988)».

Відповідь на ключове питання, а саме, як ми можемо зберегти «культуру особистости», повагу до її святости та наголошення на її красі, до останнього «восьмого дня» перед лицем титанізму та прометеїзму технічної культури, її еволюції й трансмутації, серед антропотеїстичних змін і перебільшень людства, — було дано раз назавжди в таємниці Боголюдства. Бог Слово став тілом, «правда прийшла» і «тінь пройшла». У вічності те, що є істинним для людини, буде пов’язане з її стосунками з Богом, як відповідь на Боже сходження до неї та як очікування й зустріч із прийдешнім Господом слави. Ця жива віра підтримує боротьбу людини, щоб відповісти на суперечності та виклики її земного життя, життя «хлібом», виживання та соціально-культурного розвитку. Однак ніщо в нашому житті не процвітає без уповання на Бога, що визначає «повноту життя, повноту радости та повноту пізнання» Його Царства.

Різдво є для нас нагодою усвідомити таємницю Божої волі та велике чудо свободи людини. Христос стукає у двері людського серця, але ті двері можуть відчинити лише люди, удостоєні такої свободи. «Звичайно, без Нього, без Христа людина нічого не може зробити. Але є те, що може зробити лише людина, а саме: відповісти на Божий заклик і прийняти Христа», – писав блаженної пам’яти о. Георгій Флоровський.

Відповівши «Так» цьому покликанню з висоти, Христос відкривається як «правдиве світло», як «дорога, істина і життя», як відповідь на найголовніші питання та пошуки інтелекту до бажань серця і надій людства, але також відповідей творіння на питання: «звідки» і «куди». Ми належимо до Христа, в Якому все об’єднано. Христос є «Альфа і Омега, перший і останній, початок і кінець». У Своєму добровільному втіленні «для нас людей і для нашого спасіння» Слово Боже «не перебувало в одній людині, але охопило людську природу, в її повноті, Своєю Іпостассю», тим самим встановивши спільну вічну долю та єдність людства. Він визволяє не один народ, а весь рід людський. Він не тільки розділяє історію ради спасіння, але й оновлює все творіння. Як і для історії, так і для всесвіту, слова «до Христа» і «після Христа» є однозначно й остаточно дійсними. Церква, яка «не в світі», усю свою подорож у світі, в історії і через неї до Есхат, до невечірнього дня в небесному Царстві Отця, і Сина, і Святого Духа – свідчить правду і виконує свою освячуючу та духовну працю «для життя світу».

Браття і чада в Господі,

Благоговійно схиляючи коліна перед Матір’ю Божою, яка тримає немовля і смиренно поклоняючись «Слову від початку», яке прийняло нашу природу, бажаємо всім вам благословенних Святок, та щасливого, здорового, мирного нового року благости Господньої, плідного в добрих ділах, сповненого духовної радости та божественних дарів, у якому весь християнський світ святкує та вшановує 1700-ліття Першого Вселенського Собору в Нікеї.

Різдво, 2024

† Варфоломій Константинопольський,

палкий молитовник перед Богом за всіх Вас

The post Патріарше послання на Різдво Христове appeared first on Pisidia.

Милістю Божою Архиєпископ Константинопольський, Нового Риму,

і Вселенський Патріарх,

Усій повноті Церкви,

Благодать, мир і милість від Творця всього творіння

Господа і Бога і Спаса нашого Ісуса Христа.

* * *

Преосвященні браття ієрархи і возлюблені чада в Господі,

Минуло тридцять п’ять років відтоді, як Святий і Священний Синод Вселенського Патріархату встановив 1 вересня, свято Індикту і початку церковного року, як День молитви за захист природного середовища. Ця благословенна ініціатива мала великий резонанс і принесла добрі плоди. Сьогодні багатовимірна екологічна діяльність Святої Христової Великої Церкви зосереджена навколо явища зміни клімату або, точніше, кліматичної кризи, яка спричинила «надзвичайний стан на планеті».

Ми цінуємо внесок екологічних рухів, міжнародних угод щодо навколишнього середовища, відповідну участь науковців у цій проблемі, внесок екологічної освіти, екологічну чутливість та мобілізацію незліченної кількості людей, особливо представників молодого покоління. Проте ми наполягаємо на тому, що потрібен аксіологічний «коперніканський поворот», радикальна глобальна зміна менталітету, суттєвий перегляд відносин між людиною та природою. Інакше ми продовжуватимемо лікувати катастрофічні наслідки екологічної кризи, залишаючи недоторканими та активними коріння проблеми.

Екологічна загроза є виміром розширеної кризи сучасної цивілізації. У цьому сенсі протистояння проблемі не може бути успішним на основі принципів тієї самої цивілізації, логіки, що стоїть за нею, яка її створила. Ми неодноразово висловлювали наше переконання, що Церкви та релігії можуть зробити значний внесок у життєво важливе духовне та оціночне навернення заради майбутнього людства та планети. Справжня релігійна віра руйнує зарозумілість і титанізм людства, оскільки становить вал перетворення його на «людину-бога», яка скасовує всі стандарти, межі та цінності, водночас оголошуючи себе «мірою всіх речей» та інструменталізуючи як своїх ближніх, так і природу для задоволення своїх невгамовних потреб і свавільних пошуків.

Багатовіковий досвід вчить нас, що без «архімедової» духовно-оцінної опори людство не може уникнути ризику нігілістичного «антропологізму». Це спадщина класичного духу, сформульованого Платоном через принцип, що «Бог є для нас мірою всіх речей» (Закони 716c). Це розуміння людства та його відповідальності через стосунки з Богом виражається через християнське вчення про створення Адама «за образом Божим» і «за Його подобою», а також про прийняття людської природи втіленим, передвічним Словом Божим для нашого спасіння і оновлення всього творіння. Християнська віра визнає найвищу цінність як людства, так і творіння. Отже, у цьому дусі повага до святості людської особи та захист цілісності «дуже доброго» творіння є нероздільними. Віра в Бога мудрості й любові надихає й підтримує творчі сили людства, зміцнюючи його перед лицем викликів і випробувань, навіть якщо подолати їх з людської точки зору неможливо.

Ми боролися і прагнемо до міжправославної та міжхристиянської співпраці для захисту людства та творіння, а також до впровадження цієї теми в міжрелігійний діалог і спільні дії релігій. Крім того, ми особливо наголошуємо на необхідності розуміння того, що сучасна екологічна криза в першу чергу впливає на бідніших мешканців землі. У документі Вселенського Патріархату під назвою «За життя світу: На шляху до соціального етосу Православної Церкви» ця тема рішуче підкреслюється разом із суттєвою турботою Церкви у світлі наслідків зміни клімату: «Особливо в наш час потрібно розуміти, що служіння ближньому і збереження довкілля глибоко і нерозривно пов’язані. Існує близький і непорушний зв’язок між нашою турботою про творіння і служінням Тіла Христового, так само як і між екологічними умовами на планеті та економічним становищем незаможних людей. Вчені говорять, що від нинішньої екологічної кризи найбільше і найперше постраждають найменш забезпечені. Це означає, що проблема кліматичних змін також є питанням соціального забезпечення та соціальної справедливості.» (Параграф 76).

На закінчення цього слова, бажаємо вам, найчесніші браття і найулюбленіші чада, нового церковного року, сповненого божественних благословень і продуктивності, призиваючи до вас усіх через заступництво Божої Матері «Паммакарістос», чию дивовижну і чудотворну ікону ми вшановуємо і святкуємо цього дня і смиренно почитаємо, животворну благодать і безмежне милосердя Творця всього і Бога чудес.

1 вересня 2024 р.

† Константинопольський Варфоломій,

палкий молитовник перед Богом за всіх Вас

The post Патріарше послання на початок Церковного року appeared first on Pisidia.